Жити не можна поїхати: Як у Полтаві держава дає прихисток переселенцям

Через два роки після початку війни на Донбасі в Полтаві триває облаштування тимчасового житла для переселенців. Гроші на на це виділив Європейський Союз в рамках проекту "Полтавська область для вимушено переміщених осіб". Місцеві чиновники вже почали  освоювати кошти і навіть розробили проектну документацію. Які справи із притулками в Полтаві і коли вони будуть відкриті дізнавалися кореспонденти Depo.Полтава.

Заступник директора Департаменту економічного розвитку Дмитро Орлов каже, що полтавські чиновники мають чимало "мороки" з грошима ЄС, оскільки повинні провести  тендери, знайти підрядника  та відповідального за виконання ремонту приміщення майбутнього "Кризового центру для жінок" по вул. Монастирській, 32-а. Ремонт в цьому приміщенні робитиме благодійний фонд "Світло надії".

Поки у майбутньому притулку ведуться ремонтні роботи, переселенців треба десь селити. Інформаторів та координаторів розселення у Полтаві вистачає, а от тих, хто безпосередньо опікується розселенням - менше. Фактично це робить Департамент праці та соціального захисту. Тут можна побачити мапу "Шлях переселенця", з якої можна дізнатися, куди звертатися з приводу житла, відновлення документів, медичної допомоги та працевлаштування. Безпосередньо за поселення відповідає Координаційний центр ДСНС Полтавщини. Вся інформація  про розселення повинна міститися  на сайті vpo.gov.ua, але насправді він не працює. 

Звернення до координаційного центру зовсім не гарантує, що переселенцю знайдуть прихисток. Там переконують, що до їхньої компетенції входить лише надання інформації про можливі вільні місця, яку вони отримують від Управління ЖКГ та обласного контактного центру Полтавської ОДА. Натомість в Управлінні ЖКГ запевняють, що не повинні надавати житло, оскільки вони лише визначені координатором роботи щодо направлення переселенців до органів місцевого самоврядування. Поки різні органи влади перекидають відповідальність один на одного, про переселенців в Полтаві перейматися нема кому.

Проблеми переселенців в місті упали на плечі громадських та благодійних організацій.  Однією з таких організацій є Благодійний Фонд"Світло надії".

"Ми допомагаємо стати на диспансерний облік, відновити документи, надаємо тимчасове житло, харчування, послуги юристів та психологів. Що стосується проживання, за час військового конфлікту більше 300 осіб скористалися послугами "Центру адаптації для бездомних осіб та звільнених з місць позбавлення волі", - каже піар-менеджер організації Крістіна Криженко.

Центр адаптації розрахований на сорок осіб. Тут надають дах над головою як на ніч, так і на півроку – за умови підписання відповідної угоди. Є кухня з триразовим харчуванням, душ, кімната відпочинку, а також кімнати окремо для чоловіків і для жінок. Кімнати для одноденної ночівлі розташовані окремо. Для мам з маленькими дітьми також є відповідна кімната, розташована на двох дорослих з малюками

Попри спеціалізацію установи, тут можна зустріти не лише безхатьків чи колишніх "зеків", але й самотніх старих. Заселитися у притулок можна, лише пройшовши попередньо медогляд у лікарні, з якою співпрацює з організація.

Інший притулок, поки не відремонтований, також прийматиме не лише переселенців. "Наразі у будівлі на Монастирській, 32-а, проводяться ремонтні роботи. Притулок функціонуватиме як соціальний гуртожиток для мам з дітьми. Це не лише переселенці, а й жінки, які постраждали від насилля в сім'ї. Сподіваємося, що наступного року притулок розпочне роботу", - розповідає Крістіна Криженко.

Для цього закладу ЄС виділив кошти ще у 2015 році, проте ремонтні роботи почалися нещодавно. Директор Департаменту економічного розвитку запевняє, що надто багато часу забрало оформлення технічної документації. За словами Крістіни Криженко, ремонтні роботи уже ведуться.

Йдемо інспектувати: двері зачинені на замок, ремонтників немає. На запитання, чи можна оглянути будинок, співробітниці "Світла надії" кажуть, що не мають права його показати без присутності відповідальної особи, яка наразі у Києві. Напевне, ремонтники також не можуть працювати без присутності відповідальної особи, тому що в розпал робочого дня їх на місці немає. На запитання, де робітники і як часто вони тут працюють, жінки кажуть, що нічого не знають та нічого не бачили.

А от співробітник організації на громадських засадах Ян виявився говіркішим: ремонтників він бачив – щоправда, лише двічі за останні три місяці. Такими темпами чекати відкриття притулку доведеться з десяток років. Щоправда, гроші ЄС треба освоїти до кінця 2016 року...

Оскільки непроханих гостей у притулку відверто не чекали, то пообіцяли показати цю будівлю за кілька днів. Але ситуацію з загадковим ремонтом дещо прояснила радниця виконавчого директора БО "Світло надії" Надія Тимошенко. І не просто "прояснила", а ще й журналістське посвідчення сфотографувала – мабуть, для особистого альбому, наслідуючи Михайла Добкіна, який вже фотографував на мобільник кореспондента Depo.Полтава. 

Як виявилося, проект Євросоюзу виграла Полтавська ОДА, а БО "Світло надії" є його співвиконавцем. Номінально реалізація проекту розпочалася у серпні 2015 року, проте коли запрацює "Кризовий центр", невідомо, оскільки процедура здійснення ремонтних робіт (проектна документація на ремонт, архітектурний проект, проект газових мереж) доволі складна. Точну суму, виділену на "Кризовий центр", Тимошенко не називає, мовляв, є різні статті видатків. Її організація отримала на ремонтні роботи близько 25 тисяч євро, закупівля ж обладнання на совісті облдержадміністрації.  

Сам ремонт ще й не починався. Наразі виконано і доведено до експертизи лише два проекти – газовий та архітектурний. Експертна оцінка триває місяць, потім проект винесеться на конкурс підрядників. Часу на все це обмаль.

"Центр розрахований одночасно на 50 осіб, але це не означає, що вони житимуть тут завжди, – розповіла Тимошенко. – Ми орієнтовані на соціальну адаптацію жінок, тобто допомагатимемо по-максимуму вирішувати проблему: надаватимемо тимчасову реєстрацію, працевлаштовуватимемо. Коли проблеми вирішаться, жінки виїжджатимуть, а на їхнє місце приходитимуть інші. Розраховуємо, що більше трьох місяців вони тут не затримуватимуться, але за потреби проживання можна буде продовжити".

Наразі проводяться роботи щодо створення таких притулків у Гадячі та Новій Галещині. Що ж стосується Полтави, до якої прибуває чимала кількість переселенців, то в ній з житлом поки сутужно. Доки держструктури розбираються, хто відповідає за поселення, хто координує, хто інформує, доки "Кризовий центр для жінок" будується, переселенцям, що прибувають у Полтаву, жити нема де.