Полтавська художниця: Легше довести свій талант світу, ніж собі

"Мені пощастило відвідати місце, де грав Бах. Відомо, що у нього серйозна, налаштована на молитву, музика, але я його відкрила з іншого боку. Виявляється, він радісний та сучасний. Справжній майстер завжди молодий. Я завжди говорю нашим художникам: той, хто йде у віці і в майстерності з кожним кроком на щабель вище, молодіє не лише зовні, а й душею. Музеї в Лейпцигу у ХІХ столітті відкривалися за тим принципом, за яким потім відкривали Художній музей у Полтаві на початку ХХ століття. Це говорить про те, що ми – єдина платформа в культурному спрямуванні. У минулому році на пленері в Польщі я сказала, що у нас спільна не тільки естетична платформа, а й психологічна та філософська", – розповіла художниця.

Цього року Алла більше двох тижнів прожила в Будапешті. Жінка каже, що найбільше її здивувало, наскільки угорці цінують свою неповторність, національну романтику. Вони зуміли відреставрувати вулиці, які тепер мають вигляд, ніби їх нещодавно збудували, але без китайського лоску та блиску, без пластику. Там немає нічого зайвого.

"У Будапешті проходив масштабний культурний проект. Були присутні представники сімох країн світу. На пленер приїхало багато молоді, але мене вразили митці старшого віку. Людині близько 70 років, а вона і в комп'ютері розбирається, і гарні роботи демонструє, та ще й рухається, як спортсмен. Для себе я почерпнула, як треба працювати у зрілому віці, будучи справжнім митцем. Познайомилася з німцем, який проживає в Італії – Матіасом Брандасом. Коли говорять, що людина працює 24 години на добу, можу з певністю сказати, що він працює більше. Тепер я точно знаю: коли в тебе є плани на майбутнє, ти щось будуєш – значить, живеш", – ділиться враженнями від поїздки Тимошенко.

Подорожує художниця багато і з величезним задоволенням. Про кожну країну художниця розповідає з особливим захопленням. Першою зі спогадів зринає Чорногорія, до якої вона їхала через усі Балкани. Над екстремальною трасою нависають обтягнуті металевою сіткою скелі. Якщо падає навіть маленький шматок, це дає ефект пострілу на автомобіль, що проїжджає. Саме в цьому місці проходили зйомки фільму "Володар перснів".

"У кожній поїздці я відчуваю близькість України з культурами інших країн. У Белграді культуролог демонстрував нам сербські національні костюми, і серед них я помітила вишивку білим по білому, що характерно для української вишивки", - посміхається художниця.

Тимошенко - корінна полтавка, вчительську освіту також здобувала тут, у педагогічному університеті: "Ми були першою групою художників. Кафедру створили Ніна Іванівна Рибас і Ліна Григорівна Безуглова. Ці викладачі не лише душу вклали, вони створили художнє спрямування на психолого-педагогічному факультеті. Я їм вдячна, оскільки вважаю, що справжній викладач дає майбутнє. Мені більше 50 років, але та освіта, яку я отримала у Полтаві, дає можливість не лише спілкуватися у європейських художніх колах, а відчувати, наскільки ми потужні митці. Коли у Будапешті запитали "Де Полтава?", я казала "Полтава біля Києва. Це велике місто, що має більше 12 сертифікованих університетів". 

Університетські викладачі стали для Тимошенко взірцями, про яких вона досі згадує з теплом та повагою. Вони возили студентів у відомі картинні галереї, ставили завдання з сучасного мистецтва, вимагали аналізувати твори. "Ліна Григорівна ставила надзвичайно високий щабель. Вона для мене той вимогливий зразок, на який я рівнялася. Коли згадую її твори, розумію, що там і рух, і розуміння сучасності. Вона унікальна."

Після університету 10 років майбутня художниця працювала у школі №5 міста Полтави. Про роботу в школі згадує з посмішкою і постійно розповідає, що бігла до школи, хвилювалася, планувала, захоплювалася. Хоча зараз, у Художньому музеї, хвилювань не зменшилося, скоріше навпаки. Жінка переконана: якщо переймаєшся роботою, віддаєш душу, то обов'язково хвилюєшся. Віддача та визнання приходить з часом, нині статті художниці перекладені у Словаччині, її постійно запрошують на іноземні мистецькі форуми та пленери. А коли в Україні почалася війна Аллу Тимошенко неодноразово запрошували працювати за кордоном.

"Ми їхали біля Києва. Два потяги стояли поруч. В одному ми, а в іншому "Айдар" їхав на фронт. Молоді хлопчики стояли навпроти мого вікна, а я їхала з відкритим шенгеном в Польщу. Єдине питання було "Чого я їду? Це моя земля. Я тут житиму". Після Іловайська були питання: "Невже ви повертаєтеся?". Ми всі не просто поверталися, а їхали додому. По роботі я їздитиму закордон, але житиму тут. Звісно, можна тікати і знайти роботу за спеціальністю. Але те, що маю тут, ціную найбільше", - з гіркою посмішкою говорить художниця.

На полотнах художниця зображає вулиці, будинки Полтави і міст, які відвідує, та найчастіше на її картинах можна побачити квіти і гарних панночок. Причому, вона наголошує, що малює панночок виключно як жінка, адже картина - це емоція, рух. Панночки такі ж, як і їхня авторка - швидкі та креативні. На запитання, хто вони, Тимошенко одразу ж відповідає "Мене надихають молоді красиві люди. Крім того, у моєму віці хочеться, щоб поруч були люди, яких ти любиш".

Відомо, що полтавка займається не лише картинами, у її творчому доробку також є ляльки та капелюшки, присвячені венеціанському карнавалу. Жінка запевняє, що творить граючись, не просто створює ляльку чи капелюшок, а грається з ними. Наразі має більше 40 ляльок, які перебувають у приватних колекціях. Остання пара, в українському національному одязі, поїхала у Санкт-Петербург до викладачів академії.