Військовий хірург: "Війна не передбачає, що всіх врятують"

Практика лікування вогнепальних поранень у Республіці Ємен, перша допомога пораненим АТОвцям в окопах на Сході України - все це стосується хірурга Миколи Борисенка, який розповів нам свою історію

Військовий хірург: "Війна не передбачає,…

Стати хірургом начальник хірургічного відділення Полтавського військового шпиталю, підполковник медичної служби Микола Борисенко вирішив ще у шкільному віці. Проте вступити до медичного інституту (нині УМСА – Українська медична стоматологічна академія) вдалося не одразу – перша спроба виявилася невдалою. Після дворічної служби в армії майбутній хірург пішов вдруге штурмувати кафедру медінституту. На цей раз вдалося. Далі – навчання, три роки інтернатури в другій міській лікарні Полтави і Борисенко повернувся на рідну Семенівщину працювати у районній лікарні. Лише у 2000 році хірург повернувся до Полтави, де йому запропонували місце у військовому шпиталі. Там працює і до сьогоднішнього дня. Заради нової роботи довелося призиватись на військову службу.

"Різниці в лікуванні військових та цивільних не бачу, – розповідає Борисенко. – Людський організм однаковий. Військові зроблені з тих самих клітин, що й цивільні. Звісно, є нюанси організаційного плану – ми підпорядковуємося Міністерству оборони. А що стосується медичної допомоги, то особливої різниці не відчуваю. З початком війни ситуація трохи змінилася: інша структура захворюваності, поранені, постраждалі від контузії".

Військовий хірург: "Війна не передбачає, що всіх врятують" - фото 1

У 2005 році фінансова скрута змусила шукати заробітки за кордоном. Спочатку Микола Борисенко хотів поїхати в Лівію, але не склалося. Оформив візу в Республіку Ємен і пропрацював там за приватним контрактом три роки.

"Без казусів не обійшлося. Вилітали з Москви, у аеропорту запитали мету візиту. Я відповів, що на роботу. На мене скоса глянули, але пропустили. В Ємені з'ясувалося, що візу нам оформили туристичну, а на місці при працевлаштуванні варто було оформляти робочу", – розповідає лікар.

З працевлаштуванням, за його словами, йому пощастило. Потрапив у велике місто Тайс – у Ємені таких три: столиця Сана, колишня столиця південного Ємену Аден і, власне, Тайс. На новому робочому місці зустрів земляків – подружжя лікарів, анастезіолога і невропатолога.

Військовий хірург: "Війна не передбачає, що всіх врятують" - фото 2

"Державна медицина Ємену обіймає невеликий сектор, громадяни здебільшого звертаються у приватні клініки, в одній з яких ми працювали", – пояснює Борисенко.

Розмовну мову лікарям на новому місці вдалося освоїти, читати також навчилися. З пацієнтами спілкуватися не складно, навіть без послуг перекладача. Іноді колеги допомагали з перекладом. А от менталітет єменських арабів доводилося вивчати на гіркому досвіді. На єменському ринку, наприклад, немає сталих цін: за скільки сторгувався – за стільки і купуй. "Я цього не знав. Запитав у продавця скільки коштує картопля, він назвав ціну, яку щойно придумав. Тож картопля мені обійшлася втридорога" – згадує медик.

Цікавий випадок трапився і при оформленні візи. Єменці часто вживають вираз "іншалла", що в перекладі означає "як захоче Господь". А вислів "букра іншалла" означає "завтра, якщо Господу буде завгодно". Ця фраза у них може повторюватися місяць-два. "Приходжу за візою, а вони з дня в день мені відповідають "букра іншалла". Вони обов'язково зроблять, але потім. Єменці так ставляться не лише до іноземців. Варто запам'ятати, що вони живуть, нікуди не поспішаючи. У Ємені постійне літо, зимові морози їх не змушують рухатися швидше", – сміється хірург.

Військовий хірург: "Війна не передбачає, що всіх врятують" - фото 3

Бути в гарному та розслабленому настрої єменцям допомагає популярний там амфетамін – кат. Для досягнення бажаного ефекту треба пожувати листя катового куща. Микола Борисенко зізнається, що теж спробував. Щоправда, попри запевнення єменців, що це краще, ніж горілка, так званого "кайфу" не відчув.

Попри те, що кат легалізований, у Ємені створений комітет з боротьби з цим амфетаміном. На державних установах та лікарнях, окрім звичних табличок про заборону паління, зображали перекреслений листок кату, що означало заборону його жувати.

"В Ємені я мав чималий досвід вогнепальних поранень. На 20 мільйонів населення озброєність втричі перевищує кількість офіційно зареєстрованої зброї. Навіть у лікарню приходили з пістолетом чи автоматом Калашникова. Вони вирішують конфлікти лише за допомогою зброї. Наприклад, на один товар – два покупці. Виграє той, хто першим дістає пістолет. Синців у єменських чоловіків немає, вони мають вогнепальні поранення", – каже лікар.

Військовий хірург: "Війна не передбачає, що всіх врятують" - фото 4

Найскладніше було з відпустками. Лікарня оплачувала лише квиток в один кінець, поветатися назад надто дорого. Тож і відпустку довелося відгулювати у Ємені.

Після закінчення контракту Борисенко планував повернутися до цієї країни, але не склалося. "У Полтаві мені запропонували посаду завідувача відділенням хірургії. Півтора року побув цивільним, потім призвався на військову службу. З миротворцями теж поїхати не судилося, хоча хотілося. До миротворців важче влаштуватися, адже там серйозніший конкурс і зовсім інші гроші. За рік роботи там можна заробити непогані кошти. Давайте по-чесному: я у свої 50 років не буду розповідати про величезне бажання допомогти афганському народу. Це ж буде нечесно. Досвіду там теж не наберешся, оскільки наші лікарі обслуговують український батальйон контингенту ООН. Роботи небагато. Лікарі туди їдуть, щоб заробити", – відверто пояснює хірург.

Під час бесіди він згадав і той час, коли над військовим шпиталем навис "домоклів меч". Перед війною у 2013 році в армії були серйозні скорочення у зв'язку з переходом на контрактне військо. "Нам прямо говорили: "Шукайте роботу, бо шпиталю у 2014 році вже не буде". Ми розуміли, що терміном "контрактна армія" Міноборони прикривають її скорочення. Не буде строковиків, і шпиталь закриють. Контрактники за свій рахунок у звичайних поліклініках за місцем приписки лікуватися будуть. Я собі запланував: якщо шпиталь закриють – повернуся у Ємен", – згадує Борисенко.

Військовий хірург: "Війна не передбачає, що всіх врятують" - фото 5

Лікарня в Ємені, де працював Борисенко

Все змінила війна. У полтавський шпиталь військові з фронту потрапляють на долікування, реабілітацію і для проходження комісії на профпридатність. А переднім рубежем допомоги опікуються мобільні військові шпиталі, розташовані по лінії фронту. На складні операції відправляють у медичні центри Одеси, Харкова, Києва, Львова та знамениту лікарню Мечникова у Дніпрі.

На передньому рубежі Борисенко також встиг побувати. Навесні 2014 року з легендарною 93-ю бригадою він дійшов від Черкаського до Донецького аеропорту. На момент початку війни військова медична ланка була значно недоукомплектована. Тож військові хірурги займалися не хірургічною діяльністю, а лазили по окопах, збирали поранених і відправляли їх у тил.

"Накладав джгути, бинти, але хірургом там не працював. Чому так було? Бо на той момент держава не вигадала іншого застосування для хірургів вищої категорії. На тій ділянці, куди мене відправили, я нічого іншого зробити не міг. Якщо взяти за приклад психотерапевта, то йому для роботи потрібен портрет Фрейда, стільчик, кушетка і тиша. А мені потрібна операційна, перев'язувальна, операційна сестра, анастезіолог", – каже військовий медик.

Він пояснює, що Донбас – густонаселений регіон, де у кожному селі є амбулаторія. Навіщо оперувати на пеньку, якщо за кілька кілометрів є амбулаторія, де можна обладнати операційну?

Військовий хірург: "Війна не передбачає, що всіх врятують" - фото 6

На фото: В зоні АТО

Зараз, за словами Борисенка, медицину на передовій трохи привели до ладу. "Вище керівництво розповідає, що рішення відправляти хірургів на передову – це не помилка, бо тоді неможливо було вчинити інакше. А я це бачу так: мене з досвідом лікування вогнепальних поранень у Ємені відправили виконувати роботу санінструктора, а молоді лікарі, які не бачили поранень, працювали у військово-медичних шпиталях і наробили багато помилок", – каже він.

У 93-й бригаді на той час були проблеми як з медициною, так і з технікою. Багато бойових машин або не заводились зовсім, або швидко виходили з ладу. І це не вина командира бригади Олега Мікаца, адже на підтримання техніки в бойовій готовності потрібні були чималі кошти, а їх армії не виділяли. "Комбриг після бойових виходів любив примовляти "Гладко было на бумаге, да забыли про овраги. А по ним ходить", – згадує хірург.

Поранених евакуйовували вчасно – мали для того санітарний автомобіль "УАЗ" і старенький "Мерседес". Потім один з банків переробив інкасаторський броньовик під санітарку. Волонтери допомагали медикаментами, продуктами і машину придбали. Коли стояли біля аеропорту, і туди на танку неможливо було проїхати, то питання проїзду санітарних автомобілів навіть не стояло. Але іноді командування наказувало їхати забирати поранених в той час, як там вівся артилерійський вогонь. "Я розумію: там люди гинуть Але якщо я поїду і їх не врятую, і сам загину? Війна не передбачає, що всіх врятують. І на моє глибоке переконання, на передовій хірург не потрібен. Його місце в шпиталі, щоб зупинити кровотечу та прооперувати", – каже Борисенко.

Військовий хірург: "Війна не передбачає, що всіх врятують" - фото 7

На фото: В зоні АТО

Військових хірургів зі стажем, пояснює він, не так уже й багато. Для того, щоб підготувати хірурга його кваліфікації, державі необхідно 10 років. "Я згоден, що перед Богом ми однакові, але якщо мене відправити не на передову для вірної смерті, а в шпиталь, то скільки ж я людей врятую! В американців не побачиш, щоб хірург бігав по полю, у них лікарів пачками не стріляють. Під час війни на Сході країни загинуло чимало хірургів", – з гіркотою згадує лікар.

Зараз Микола Борисенко і далі служить в шпиталі, де продовжує лікувати хворих. Про закордонні поїздки уже не мріє – каже, що це заняття для молодих, котрі не завжди збагачуються там лікарським досвідом: "Знайомий хірург наразі працює на Мальдівах. Розповідає, що лише за переконаннями турфірм там скрізь курорт. А з усіх островів, лише невелика частка є курортними, на інших живуть місцеві мешканці. Знайомий працює на острові 800 метрів завширшки і один кілометр завдовжки. Лікує місцевих жителів. Говорить, що попри гучну назву "Мальдіви", він там нудиться, поговорити ні з ким, сумує".

Попри нервовість і складність роботи, Микола Борисенко тішиться, коли провів операцію успішно і полегшив страждання пацієнта. У вільний же від роботи час він любить рибалити, працювати на дачі, з друзями на природу виїхати. Особливу пристрасть має до гри на гітарі. "З дитинства про неї мріяв. В селі Крива Руда, де я ріс, музичної школи не було. Лише коли я навчався у третьому класі, до нас приїхав музикант і відкрив музичний клас. На гітарі грати він не дозволив, називаючи її імперіалистичним інструментом. Запропонував на балалайці", – згадує Борисенко.

Військовий хірург: "Війна не передбачає, що всіх врятують" - фото 8

На балалайці він програв два роки, очікуючи, коли ж нарешті йому дадуть гітару. В решті решт  викладач її приніс, але семиструнну. "Згодом я дізнався, що учитель не збирався вчити мене на ній грати. Що ж поробиш, імперіалістичний інструмент. Того ж дня я прийшов додому і закинув балалайку, а гітару переробив на шестиструнну, переписав у хлопців акорди і почав грати. Попри те, що я не пов'язав з цим інструментом своє життя, все ж дитячу мрію здійснив. На гітарі зараз граю для друзів біля вогнища", - всміхається Борисенко.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Полтава

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme