Як "донецькі" прийшли до влади на Полтавщині

"Період, який я прожив на Луганщині, - один з найкращих періодів мого життя. Хотів би повернутися в те життя, до війни", - розповідає 42-річний Андрій Череп.

Зустрічаємося з ним у двоповерховому приміщенні Землянківської сільської ради Глобинського району Полтавської області. Андрій - худорлявий чоловік середнього зросту з сумним поглядом, одягнений у темні штани і блакитну сорочку. Він - переселенець з Антрациту (Луганcька область), хоча народився на Полтавщині у селі Великі Кринки. До 31 року жив в області, на Донбас же переїхав у 2005 році, проживши там до 14 серпня 2014 року. Працював там агрономом, потім – в насіннєвій інспекції. Під час чергового загострення бойових дій він разом з дружиною і двома дітьми змушений був залишити Луганську область.

Зараз Череп - голова Землянківської сільради майже в 150 км від Полтави, яка об'єднує 1101 людину, в тому числі 13 переселенців. На посаду голови його обрали у жовтні 2015 року –-до цього він прожив у селі трохи більше року.

Сільський голова згадує, що на Донбасі спілкувався виключно українською мовою. "За весь час, що я прожив на Донбасі мені лише двічі робили зауваження за мою українську мову… Я розумію, що люди на Донбасі заблудилися, щось не розуміють… Специфіка Донбасу у тому, що більшість сподівалася на міліцію, СБУ, прокуратуру. Спрацювала російська пропаганда, що Донбас не чують. Зараз люди розуміють, що це неправда", - каже Череп.

Каже, що якби не вплив зі сторони конфлікт не розгорівся би. "Коли ми приходили на Луганщині на Великдень у церкву, навіть ще в 2008 році я не розумів, для чого під нею казакі, – згадує Андрій. – А в 2013 ці казакі і захопили райадміністрацію".

Його кабінет розташований на другому поверсі сільради. На столі – невеликий державний прапор, на стіні – герб та портрет президента Порошенка. Меблі в кабінеті ще радянські, на дверях висить нагадування "Економте світло і газ". Також біля входу в кабінет вивішені деякі рішення сільради, зокрема про декомунізацію. За керування "донецького" сільського голови чотири села, що входять до сільради, нарешті позбулися вулиць Леніна. Дві з них перейменовані у Раїси Кириченко - відомої української співачки. Ще дві – у Свободи і Небесної Сотні.

Череп каже, що найбільше проти його висування на сільського голову була дружина. "Я дуже багато роботи приділяю роботі і громаді і, відповідно, не приділяю їй", - пояснює сільський голова. За його словами, у кожного з чотирьох сіл, що входять у сільраду своя специфіка. В одному потрібно зберегти чисту воду у річці, в Землянках будуть проводитися роботи з організації вуличного освітлення. "Одне з основних наших завдань – це відремонтувати дорогу. Хоча б провести ямковий ремонт", - розповів сільський голова.

Зараз він безпартійний, хоча за життя змінив вже чотири партії. "Спочатку був НРУ, потім "Наша Україна", "Сильна Україна" і УДАР". Вважаю, що чиновницька робота має бути відділена від партійної", – пояснює чоловік.

За його словами, на виборчу кампанію він не витратив жодної копійки і за час роботи сільським головою жодного разу не стикався з якоюсь дискримінацією через те, що він - переселенець з Донбасу. "Хочу повернутися в Україну на Донбасі, зараз, в такий Донбас я не хочу", - відповідає коротко на запитання про мрії.

Андрій Череп – не єдиний переселенець з Донбасу, який, приїхавши на Полтавщину, не пішов з проханнями до влади, а вирішив сам стати владою.

З 44-річним Дмитром Філіпенком з Біологічного (15 км від Полтави), депутатом Гожулівської сільської ради зустрічаємося у нього вдома. Філіпенко одягнений у спортивні штани та сорочку кольору американського прапора. На гаражі біля двоповерхового восьмиквартирного будинку, у якому живе депутат, висить державний прапор. "Я вважав себе українцем завжди, навіть коли ще Радянський Союз був, хоча і російською мовою розмовляв", - розповідає чоловік.

Дмитро - корінний донеччанин. Разом з дружиною і сином вони виїхали з Донеччини 19 січня 2015 року. На Донбасі працював психологом, а в полтавському Біологічному минулого року обрався до Гожулівської сільради - його підтримали майже 100% виборців. В селі проживає 600 людей. "Коли мене попросили балотуватися, я їм кажу: а вам не страшно, що я переселенець?! А люди бачать, як ми живемо, ми зі всіма подружилися. В плані адаптації і соціалізації – взагалі ніяких проблем, у нас дуже багато друзів. Ніхто нас не обзивав сепаратистами", – розповідає Філіпенко.

Сесії у Гожулівській райраді проходять раз на місяць. "Які питання розглядаємо? Децентралізації і об'єднання громад. З ким, що, як, вибивання коштів для ремонту дороги. Ви бачили, які дороги. Питання доріг і каналізації – найголовніші питання. Поки що не виходить. Нам і район обіцяє, обіцяє область, уряд, але коштів нема", - розповідає депутат-переселенець.

Дмитро каже, що конфлікт на сході країни -  надуманий і штучний. Його дружина згадує, як бувала з дитиною у Трускавці на Львівщині: "Прекрасне ставлення до нас, донеччан, було. Вони легко на російську мову переходили, бо нам важко було".

Філіпенко планує розпочати бізнес у Полтаві – робити каву на одній з вулиць міста. У нього вже є кавомашина, але каже, що наразі розпочати працювати не може. Також Дмитро жаліється, що його обурюють постійні перевірки правоохоронних органів. "Я їм кажу, я - депутат, я нікуди звідси не поїду, тут живуть люди, які довірили мені цю роботу",  – каже переселенець.

Щодо майбутнього Донбасу Філіпенко настроєний не так оптимістично, як Череп. "Ці території більше ніколи не будуть Україною. Я розумію, що ми туди не повернемося", - каже він, проводжаючи нас до автомобіля.