Пограбовані, зруйновані, але не скорені: П'ять найстаріших храмів Полтави

Активне зведення храмів у Полтаві почалося у козацьку добу, за часів Богдана Хмельницького та Івана Виговського. Великий внесок в розбудову православних культових споруд зробив гетьман Іван Мазепа. Та найбільшого розквіту будівництво храмів досягло за часів Російської імперії, коли маленьке провінційне містечко з прикордонної фортеці перетворилося на губернський центр.

Храми в Полтаві будували представники багатьох релігій та  конфесій. Були тут і православні церкви, і лютеранська кірха, і єврейські синагоги, і католицький костьол. Але, на жаль, більшість з них не пережили радянської епохи. Ті, що вціліли, отримали нове життя вже за часів незалежності. Depo.Полтава розповість про п'ять найдавніших вцілілих храмів Полтави.

Свято-Георгіївський храм в селі Нижні Млини на околицях Полтави

Перша Божественна Літургія в каплиці Святого Георгія Переможця в Нижніх Млинах була відслужена у 1648 році. Каплиця довгий час належала полтавському Хрестовоздвиженському монастирю і, за легендою, з'єднувалася з ним підземним ходом.

У 1784 році за клопотанням і, частково, на кошти полтавських громадян єпископа Ілларіона і поміщика, віце-губернатора Максима Балясного, поряд з каплицею була збудована дерев'яна церква. А у 1907 році місцеві дворяни, подружжя Павло і Любов Бобровські, збудували кам'яний храм. 6 травня, в день шанування Святого Великомученика і Побєдоносця Георгія, його було освячено. Цей храм став справжнім релігійним та освітнім осередком передмістя Полтави.

При церкві діяла бібліотека, а в приході - земська і церковна школи, яка мала власну кам'яну будівлю.

В буремні часи жовтневого перевороту дзвіниця церкви була зруйнована.

У 1941 році німецькі окупанти облаштували в приміщенні храму в'язницю для радянських військовополонених, але вже 1943 року храм знову було відкрито для Богослужіння.

У 1961 році за рішенням радянської влади церква була закрита, а в храмі були розташовані бібліотека, клуб та  кінозал.

 У 1991 році напівзруйнована будівля храму нарешті була повернута для здійснення Богослужіння.

Свято-Миколаївська церква

Церква святого Миколи знаходиться в Першотравневому провулку (Миколаївському провулку). За старих часів Полтавської фортеці, вона перебувала в одному з її батальйонів. Кам'яна церква була побудована 8 травня 1774 року замість старої дерев'яної, побудованої невідомо коли і згорілої 28 травня 1758 року.

З причини тісноти храму з західного її боку в 1855 році коштом старости - купця Вакуленка була зроблена двоповерхова кам'яна прибудова.

На північний захід від церкви, в дуже близькій від неї відстані, стояла кам'яна двоярусна дзвіниця, побудована в 1784 році.

Під час Другої світової війни храм був зруйнований, залишилась тільки кам'яна прибудова. Відбудовувати її радянська влада не стала, і в 1961 році закрила церкву зовсім. Після цього в будівлі розташувався художній комбінат.

У 1994 році почалося відновлення храму, але на відбудову його в первісному вигляді у парафії Київського патріархату (який зараз проводить там богослужіння) не вистачає коштів.

Свято-Успенський собор

Успенський кафедральний собор - одна з найкрасивіших архітектурних пам'яток Полтави. Ще за петровських часів на Івановій горі стояв дерев’яний Успенський собор з невеликою двоярусною дзвіницею. В цьому соборі, за переказами, служив дяком дід основоположника української літератури Івана Котляревського.

В 1748 році козацька старшина та громада міста вирішили будувати кам'яний собор та уклали угоду з генерал-майором Іваном Хорватом, губернатором Нової Сербії (до якої того часу входила Полтава) про будівництво. Будувати його було запрошено архітектора Стефана Стабанського. Будівництво велося довго, аж до 1770 року через нестачу грошей та будівельних матеріалів.

Спочатку собор мав три бані, а в 1780 році було надбудовано ще дві над вівтарною частиною.

Довгий час район, прилеглий до собору, був центром міста. У 1787 році під час свого перебування в Полтаві, собор відвідала імператриця Катерина II.

В 1801 році було завершено будівництво чотириярусної дзвіниці, закладеної ще 1774 року. Вона була побудована в класичному стилі і увінчана шпилем. На другому її ярусі був встановлений великий дзвін вагою 5,6 тонни з відлитими на його боках зображеннями Богоматері, апостолів Петра і Павла та святого Миколая.

На третьому ярусі дзвіниці був знаменитий дзвін Кизикермен, відлитий з гармат, захоплених у турків під час штурму Кизикерменскої фортеці. Через появу тріщини він був знятий з дзвіниці і довгий час стояв на соборному цвинтарі. У 1890 році дзвін повторно перелили в Москві, після чого він прослужив до кінця століття. Зараз реліквія зберігається у краєзнавчому музеї.

В Успенському соборі зберігалися унікальні Євангелія видання 1628 і 1644 років.

У лютому 1929 року депутати полтавського міської ради вирішили закрити і перетворити на культурні установи більшість церков, серед них і Свято-Успенську. В 1934 році собор взагалі висадили в повітря, а вціліла дзвіниця довго пустувала. І тільки після здобуття незалежності Україною, храм відбудували, хоча і не зовсім в первісному  вигляді. Зараз храм належить Українській Православній церкві Київського патріархату.

Спаська церква

У сквері по вулиці Соборності, напроти музичного училища імені Миколи Лисенка, причаїлася невеличка стара церква.

Перші згадки про неї зустрічаються в книгах запису актів Полтавського полкового суду в 1686 році. Точна дата побудови храму невідома. Зустрічаються тільки відомості, що після набігу татар в 1695 році серед інших будівель був відбудований великий дерев'яний п'ятикупольний  храм Преображення Господнього з бічною межею на честь Нерукотворного Образу Христова ( Спаська межа).

Ця церква згоріла 6 вересня 1705 року, а незабаром  настоятель Іван Світайло почав її відбудовувати. Тільки не судилося йому завершити справу, оскільки у 1708 році Світайло проходив у справі Василя Кочубея та Івана Іскри і був засланий на Соловки. А коли повернувся, Спаська церква була вже досить відома завдяки героїзму захисників Полтавської фортеці.

22 червня 1709 року шведи здійснили останню спробу взяти Полтавську фортецю. Але вона закінчилася невдачею. Хвала Господу за врятоване місто була вознесена саме в Спаському соборі.

У 1845 році імператор Олександр ІІ відвідав Полтаву і пожертвував на збереження Спаської церкви, яка на той час прийшла в занепад, 2 000 рублів. Полтавське дворянство також зібрало 25 000 рублів . На ці кошти 1845 року за проектом архітектора Тона над дерев'яною церквою було збудовано мурований футляр. Ця споруда була освячена 27 червня того ж року. 4 вересня 1847 року була прибудована і освячена невелика кам'яна дзвіниця. Стара ж Преображенська церква була ліквідована ще у 1802 році, а все її церковне майно передали Спаській церкві.

У 30-х роках ХХ століття Спаська церква була закрита, а дзвіниця розібрана. Проте реально служба в храмі не велася тільки 1937-1942 роках.

У 2009 році за кошти парафіян та Української православної церкви було відновлено дзвіницю у її початковому вигляді.

Хрестовоздвиженський монастир

І, нарешті, найвідоміша пам'ятка історії та архітектури Полтави - Хрестовоздвиженський монастир. Він був заснований в 1650 році ігуменом Мгарського монастиря Калістратом за сприяння київського митрополита Косіва на кошти полтавського полковника Мартина Пушкаря, козацького старшини Івана Іскри та міщанина Івана Крамаря. Розташована вона на горі, над річками Полтавкою та Рогізною, і займає домінуюче положення над містом і околицями.

Спершу всі монастирські споруди були дерев'яними. В 1689 році коштом гетьмана Івана Самойловича почалося спорудження мурованого соборного храму на честь Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього. Але в 1695 році монастир був спустошений під час набігу на Полтаву татар.

Будівництво закінчили 1709 року. Окремо від соборного храму, у 50 кроках від нього, у 1750 році споруджено муровану теплу трапезну Троїцьку церкву, а в 1770-му добудовано корпус братських келій, а також будинок ігумена, до якого з нагоди приїзду Катерини ІІ 1797 року добудували так звану "Катерининську залу", яку прикрасили розписами на релігійну та історичну тематику. Серед інших виділялися дві великі історично-батальні композиції, які зображували Олександра Невського і Петра І, яким переможені шведи вручають свої мечі.

У 1786 році з північної сторони  від соборної церкви, у стилі українського бароко зведено муровану чотириярусну дзвіницю, висотою 47 м, на якій було 10 різних за розмірами дзвонів. Найбільший важив понад 6,5 тонни. Територія монастиря була обнесена кам'яною огорожею, частина якої споруджена у 1881-му, решта - у 1887 році.

Монастир мав чудове церковне начиння, переважно XVIII – початку ХІХ ст., а також унікальну бібліотеку з книгами XVII–XVIII століття. Найбільшу цінність мали Євангелія львівського (1644 та 1670 років) і московського (1657, 1731, 1759, 1775 років) друку, двотомник "Поучительных слов святого Василия Великого", надрукований 1594 року у типографії Костянтина Острозького.

Особливим багатством вирізнялася ризниця монастиря, де зберігалося дві надзвичайно цінні розшиті золотом плащаниці, чотири митри, шиті золотом, і одна – сріблом, старовинні срібні з позолотою водосвятні чаші, кухлі, блюда, посох, а також срібні з позолотою, прикрашені самоцвітами наперсні хрести, кадила, підсвічники тощо. Було чимало ікон, написаних найкращими майстрами.

З Хрестовоздвиженським монастирем пов'язана діяльність відомого майстра з виготовлення іконостасів Василя Реклінського.

У 1775–1798 роках монастир був місцем перебування архієпископів Слов'янських і Херсонських (згодом Катеринославських).

Хрестовоздвиженський монастир здавна приваблював своєю красою художників, письменників, фотографів. Під час перебування в Полтаві 1845 року монастир зобразив Тарас Шевченко. Про монастир він згадував пізніше в повісті "Близнюки".

Російський художник Григорій Мясоєдов, який оселився в Полтаві, наприкінці ХІХ століття виконав і подарував нововідкритому Полтавському театру імені Миколи Гоголя картину-завісу (6х12 м), на якій зобразив вигляд монастиря, а на шляху, що веде до нього – кобзаря, схожого на Тараса Шевченка, який грає перехожому,  схожому на Миколу Гоголя, що спинився (як і дівчина, яка гнала гусей), щоб послухати пісню.

Після Жовтневого перевороту 1917 року майно Хрестовоздвиженського монастира було конфісковано або розграбовано. Зі встановленням радянської влади у монастиря було відібрано золоті, срібні та ін. коштовні культові речі. У 1922-му була знищена головна святиня храму – ікона Пресвятої Богородиці "Упованння всіх кінців землі". У 1923 році Хрестовоздвиженський монастир був закритоий, а в його приміщеннях розмістилися Клуб залізничників і архівосховище Полтавського губернського архівного управління. Потім у монастирських корпусах розміщувалася дитяча трудова колонія НКВС, а наприкінці 1930-х будівлі передали Полтавському державному педагогічному інституту під гуртожитки і їдальню, а також квартири викладачів.

Під час німецької окупації 1942 року Хрестовоздвиженський монастир відновив свою діяльність як жіноча обитель. Від бомбардувань і обстрілів будівлі монастиря були значною мірою зруйновані, у тому числі Соборний храм. За рахунок церкви і пожертвувань здійснювався ремонт монастирських будівель.

У 1960 році монастир був закритий вдруге. Приміщення  передали під школу-інтернат для розумово відсталих дітей при Полтавській психіатричній лікарні, а також під майстерні з ремонту автотранспорту та організації "Медтехніка".

За давньою традицією, в Хрестовоздвиженському монастирі хоронили найбільш шанованих мешканців Полтави. На території монастиря, біля Хрестовоздвиженського собору і частково на ділянці між собором і дзвіницею, були поховані переважно культурні діячі й меценати.

За "совітів" більшість поховань, включаючи надгробки й хрести, були поруйновані, частину з них використали в якості будівельного матеріалу колгоспи Полтавського району, могили поступово зрівнялися з землею. Однак меморіальне кладовище ще зберігалося в перші десятиліття після війни і навіть після повторного закриття монастиря в 1960 році. Некрополь був остаточно знищений у 1970–1980-х. Пам'ятники-хрести і меморіальні плити звалили докупи разом із сміттям, а потім вивезли за межі монастирської території.

Рішенням виконкому Полтавської обласної ради від 19 лютого 1990 року будівлі Хрестовоздвиженського монастиря передано Полтавському єпархіальному управлінню для відновлення діяльності жіночого монастиря. Офіційно монастир відкрито 19 січня 1991 року. Після відбудови та реставрації Хрестовоздвиженський монастир став справжньою окрасою Полтави.