Старий аеродром та унікальні будівлі: Гід дивовижними куточками Полтави

Полтава – мальовниче місто з багатою історією. Ті, хто бував тут хоча б раз, повертаються ще, аби відкрити місто з нової сторони. У Полтаву можна закохатись. Тут прославляють видатних діячів культури та мистецтва, шанують історичні місця та з хлібом, сіллю і дивовижними розповідями зустрічають туристів. Depo.Полтава пропонує мандрівку місцями, які обов'язково мають відвідати туристи під час першого знайомства з містом.

Біла альтанка (ротонда Дружби народів)

Оригінальну пам'ятку у формі альтанки побудували у 1909 році на честь 200-ліття Полтавської битви. Вона розташована на Соборному майдані і є безперечним символом міста. Саме на місці, де зараз стоїть альтанка, в період облоги фортеці шведами розташовувався Подільський бастіон і укріплена сторожова башта, яка його прикривала. Тут солдати гарнізону і мешканці фортеці відбивалися від шведів.

Щодо форми альтанки ходять легенди. Містяни вважають, що на цьому місці після битви загубив підкову кінь Петра І. Насправді ж будівництвом напівкруглої колонади було відмічено одне з пам'ятних місць фортечних укріплень.

У часи німецько-фашистської окупації колонаду зруйнували та влаштували на її місці артилерійський наглядовий пункт. А у 1954 році, до 300-річчя воз'єднання України з Росією, спорудили ротонду Дружби народів, але офіційна назва не прижилася.

На колонах, споруджених у формі підкови, процитований уривок з п'єси Котляревського "Наталка Полтавка": "Де згода в сімействі, де мир і тишина, Щасливі там люди, блаженна сторона".

Музей-садиба І. П. Котляревського

Неподалік Альтанки розташований будинок видатного українського письменника Івана Котляревського. Народився він 9 вересня 1769 року. Котляревський – автор поеми "Енеїда", п'єс "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник" та багатьох інших шедеврів, що започаткували новий етап формування літературної мови.

З нагоди 200-річного ювілею поета, меморіальний комплекс відновили. У садибі Котляревського гості та містяни можуть побачити, як виглядає батьківська хата поета – робочий кабінет, комори, опочивальня, кухня.

Унікальні документи, які збереглись та є у експозиції музею, розповідають про літопис долі Котляревського. Найбільший скарб садиби – рукописний архів поета, що майже повністю зберігається у фондах музею.

Народний поет і класик української літератури дуже любив квіти. Вони росли у нього скрізь - попід хатою, у саду, під парканом, біля воріт. Цю атмосферу відтворили і зараз. Наразі у музеї-садибі майже щодня проводять екскурсії для туристів.

Пам'ятник полтавській галушці

На Івановій горі розташована і відносно нова "візитівка" міста – пам'ятний знак полтавській галушці. Його встановили у 2006 році на честь традиційної страви Полтавського краю, що символізує достаток і добробут у родині.

Серед полтавської молоді вже "завелась" традиція, що наречена у день весілля повинна просидіти у ложці, щоб новостворена сім'я жила у постійному достатку.

З 2008 року галушка стала офіційним символом Полтави, таке рішення ухвалили депутати міськради. А присвятили пам'ятник Дню народження відомого класика української та російської літератури Миколи Гоголя, який неодноразово прославляв галушку у своїх творах.

Свято-Успенський кафедральний собор

Успенський кафедральний собор - одна з найкрасивіших архітектурних пам'яток Полтави. Ця унікальна споруда є визначною пам'яткою козацького бароко 2-ї половини XVIII століття. Ще за петровських часів на Івановій горі стояв дерев'яний Успенський собор з невеликою двоярусною дзвіницею. В цьому соборі, за переказами, служив дяком дід основоположника української літератури Івана Котляревського.

В 1748 році козацька старшина та громада міста вирішили будувати кам'яний собор та уклали угоду з генерал-майором Іваном Хорватом, губернатором Нової Сербії (до якої того часу входила Полтава) про будівництво. Будувати його було запрошено архітектора Стефана Стабанського. Будівництво велося довго, аж до 1770 року через нестачу грошей та будівельних матеріалів.

В 1801 році було завершено будівництво чотириярусної дзвіниці, закладеної ще 1774 року. В Успенському соборі зберігалися унікальні Євангелія видання 1628 і 1644 років.

У лютому 1929 року депутати полтавського міської ради вирішили закрити і перетворити на культурні установи більшість церков, серед них і Свято-Успенську. І тільки після здобуття незалежності Україною храм відбудували, хоча і не зовсім у первісному вигляді. Зараз храм належить Українській Православній церкві Київського патріархату.

При соборі діє найбільша на Полтавщині волонтерська організація. Тут традиційно проводять благодійні ярмарки у допомогу бійцям АТО та хворим діткам.

Полтавський краєзнавчий музей

Полтавський краєзнавчий музей – один із найстаріших музеїв України. Будівля внесена до Списку пам'яток архітектури національного значення.

У XIX столітті тут стояв оригінальний старовинний будинок, що більше нагадував середньовічний замок. Він належав полтавському купцю, який згодом віддав його уряду. Певний час тут знаходились казарми кантоністів, потім - будинок для виховання бідних дворян. У 1864 році будинок передали у володіння земства, а у 1870-ому його розібрали і спорудили нове приміщення Полтавського Губернського Земства і вже у 1901 році замість старої будівлі з'явився музей у стилі українського бароко, який зараз називають Полтавським краєзнавчим музеєм.

Автором проекту видатної пам'ятки є живописець та архітектор Василь Кричевський, який є також автором малюнка Державного герба України.

Архітектурна споруда містить традиційну орнаментацію та оздоблювальну композицію на фасадній частині будівлі. Вздовж фасаду розміщені герби повітових містечок Полтавської губернії. Високохудожні розписи вестибюлю музею та центральної зали виконані відомими українськими художниками С. Васильківським та М. Самокишем.

Архів музею налічує близько 300 тисяч експонатів. Він поділений на декілька відділів, які створювались з моменту заснування і до 1964 року. Тут зібрані колекції народної вишивки, ткацтва, килимарства, церковної атрибутики, археологічні та нумізматичні зібрання полтавської писанки XIX-ХХ століть, давньоєгипетська колекція, група пам'яток античного і східного мистецтва та багато інших унікальних експонатів.

Полтавський музей дальньої і стратегічної авіації

Історія військового аеродрому у Полтаві починається з 20-х років минулого століття, коли керівництво СРСР вирішило створити тут одну з баз для підготовки особового складу частин Червоного Повітряного Флоту.

З початку 30-х років аеродром активно використовували для підготовки льотно-підйомного складу. На гребені популярності Полтавський аеродром був у 1943-1944 роках, з початком проведення човникових повітряних операцій ("Френтік") американськими літаками Б-17 "Літаюча фортеця". Тут вони здійснювали посадку з метою поповнення боєзапасу і відпочинку екіпажів, а потім летіли на чергове бомбардування. 22 червня 1944 року німецькі літаки знищили американські, що базувались на аеродромі.

Після набуття Україною незалежності використання Полтавського військового аеродрому за призначенням навіть не розглядали.

У 2007 році завдяки колишнім військовим льотчикам на базі аеродрому створили "Музей дальньої авіації". У його експозиції – більше десяти літаків, серед яких і ракетоносці різних видів, і навчально-бойові, і транспортні експонати.
Також на території музею розташовані пам'ятні знаки на честь загиблих військових льотчиків та вчених ракетно-космічної галузі.

Кругла площа (Олександрівська площа)

Кругла площа згадується у багатьох підручниках з архітектури. Вона знаходиться у самому центрі Полтави і побудована в стилі російського класицизму. Більшість будівель на площі, яка раніше називалась Олександрівською, планували збудувати за типовими проектами, розробленими в Петербурзі, спеціально для казенних установ губернських міст.

У 1808 році Полтаву відвідав професор Петербурзької Академії мистецтв Ф. Алексеєєв і зобразив майбутній ансамбль площі. Але не все з його ескізу збудували. На місці, де мала б знаходитись гімназія, у 1940 році побудували Полтавський кадетський корпус.

У роки фашистської окупації Круглу площу зруйнували, але після війни її відновили радянські архітектори. Нині в цих будівлях розміщуються громадські організації і адміністративні установи.

В результаті ансамбль склали вісім будівель, серед яких Губернські присутствені місця (зараз Міська рада), будинок генерал-губернатора (Облпрофспілка), будинки губернатора та віце-губернатора, Кадетський корпус, Малоросійський поштамт (Мала академія мистецтв), будинок повітових присутствених місць та будинок дворянських зборів.

Тут розташована і пам'ятка садово-паркового мистецтва – Корпусний сад. Щороку міські комунальники засаджують його яскравими квітами та деревами. Тут постійно влаштовують спортивні змагання, концерти та дитячі заходи. А для "зрілих" полтавців центр парку літніми вечорами перетворюється на танцювальний майданчик.

Полтавський дендропарк

Полтавський міський парк (Дендропарк) – це пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Його площа – близько 124,5 га. Усього тут налічується близько 170 видів кущів та дерев і чотири мальовничих ставка. За часів Полтавської битви територія, на якій розташований сучасний дендропарк, являла собою густий незайманий Яківчанський ліс, який переходив у діброву на Монастирській горі.

Під час Другої світової війни зелений парк вирубали націонал-соціалісти, а у 1962-ому почалась його розбудова. У березні 1963 року його було включено до списку ботанічних садів і дендропарків України. Ініціаторами проекту були головний архітектор міста Лев Вайнгорт та дендролог Яніна Яценко, яка віддала парку 40 років свого життя.

З середини 1990-х років парк залишався без нагляду і перебував у занедбаному стані. Колекційну ділянку було розграбовано, парк заростав самосівом, машинами завозили будівельне та побутове сміття, перетворюючи дивовижні пейзажі на стихійні сміттєзвалища.

У 2008 році вихованці Полтавської гімназії №9 розпочали проект "Відродження", аби надати парку нового життя. А вже у 2011-ому міськвиконком створив робочу групу з відродження Дендропарку, куди увійшли науковці, депутати, фахівці різних структур, представники громадськості.

У 2013 році на реконструкцію парку виділили близько 2 млн. грн. Сьогодні це – найпопулярніша зона відпочинку для полтавців. Тут збираються риболови, любителі пікніків, також парк служить науковою базою для студентів полтавських університетів.

Державний історико-культурний заповідник "Поле Полтавської битви"

Полтавська битва - найбільша битва Великої Північної війни, що відбулась 8 липня 1709 року. В ній брали участь російська армія Петра I і шведська армія Карла XII. Карл XII потерпів повну поразку, під час битви загинуло майже 10 тисяч і було взято у полон 3 тисячі шведських вояків.

Розгром шведів російською армією в Полтавській битві визначив подальший хід всієї Північної війни. На місці, де відбулась битва, створили Музей-заповідник "Поле Полтавської битви". Це єдиний в Україні музей, що входить до Міжнародної організації військово-історичних музеїв під егідою ЮНЕСКО. Він включений до всесвітнього туристичного маршруту.

Його відкрили у 1909 році за ініціативи викладача історії Полтавського кадетського корпусу Івана Павловського. У 1981 році музей оголосили державним історико-культурним заповідником з охоронною зоною історичного поля, загальною площею 771,5 га.

В дев'яти експозиційних залах музею зібрані історичні реліквії - холодна і вогнепальна зброя, медалі, монети, живописні полотна, портрети, ікони, гравюри, бойові прапори, обмундирування, старовинні книги, карти, грамоти та інші історичні документи першої половини XVIII століття.

У найбільшій залі музею представлена велична діорама із зображенням останніх хвилин Полтавської битви. На території компактного музейного містечка знаходиться місце поховання загиблих царських солдатів - Братська могила, пам'ятник Петру І, Сампсоніївська церква, Хрестовоздвиженський монастир, пам'ятник Слави.

Постановою Кабміну у 2001 році заповідник оголосили об'єктом культурної спадщини національного значення та внесли до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Хрестовоздвиженський монастир

Хрестовоздвиженський монастир – це найвідоміша пам'ятка історії та архітектури Полтави . Його засновано у 1650 році ігуменом Мгарського монастиря Калістратом за сприяння київського митрополита Косіва на кошти полтавського полковника Мартина Пушкаря, козацького старшини Івана Іскри та міщанина Івана Крамаря. Розташований монастир над річками Полтавкою та Рогізною і займає домінуюче положення над містом і околицями.

В 1689 році коштом гетьмана Івана Самойловича почалося спорудження мурованого соборного храму на честь Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього, але в 1695-му монастир спустошили татари. Будівництво закінчили у 1709 році, а у 1750-му неподалік соборного храму спорудили муровану теплу трапезну Троїцьку церкву, а в 1770-му добудовано корпус братських келій, а також будинок ігумена.

Монастир мав унікальну бібліотеку з книгами XVII–XVIII століття. У 1845 році його зобразив сам Тарас Шевченко, а пізніше поет згадав монастир і у своїй повісті "Близнюки".

Після Жовтневого перевороту 1917 року майно Хрестовоздвиженського монастира було конфісковано, а частину розграбовано. У 1922-му була знищена головна святиня храму – ікона Пресвятої Богородиці "Упованння всіх кінців землі". У 1923 році Хрестовоздвиженський монастир був закритий, а наприкінці 1930-х будівлі передали Полтавському державному педагогічному інституту під гуртожитки і їдальню, а також квартири викладачів.

Під час німецької окупації 1942 року Хрестовоздвиженський монастир відновили у якості жіночої обителі, а у 1960-му закрили вдруге. Офіційно монастир відкрито 19 січня 1991 року, після відбудови та реставрації він став унікальною окрасою Полтавського краю.

На території монастиря, біля Хрестовоздвиженського собору і частково на ділянці між собором і дзвіницею, були поховані переважно культурні діячі й меценати.