Військове містечко та село для кріпаків: Що раніше було замість парків на окраїнах Полтави

Осінні парки у Полтаві особливо прекрасні. Сквери, алеї та бульвари є чи не найулюбленішим місцем відпочинку містян. У центральних скверах можна поспілкуватись з друзями, насолодитись свіжим повітрям та красою природи серед важкого робочого дня. А парки, що знаходяться на околицях Полтави, стануть гарним місцем для проведення вихідних з сім'єю, пікніків чи просто часу наодинці з собою та своїми думками.

Зараз у віддалених полтавських парках – тиша та спокій, раніше ж тут тривали жорстокі бої. Не було водограїв, ліхтарів та лавочок, натомість – старі кладовища та порослі гаї. Полтавські парки мають свою унікальну історію створення, що пролягає з далеких часів.

Парк "Перемога"

Цей парк є одним з найстаріших у місті. Він розташований поблизу Першотравневого проспекту, а заснований з ініціативи полтавського генерал-губернатора князя Олександра Куракіна, який купив у майора Криловського ділянку землі і подарував її місту.

Потім звернувся до полтавського мецената Семена Кочубея з проханням подарувати місту його чудовий гай, який був розташований поруч, для влаштування міського саду.

За проектом і під керівництвом губернського архітектора Михайла Амвросімова влаштовувалися альтанки, були збудовані оранжереї, розбиті квітники. У 1818-1892 роках територія саду значно розширилася за рахунок ділянок, придбаних на міські кошти.

У 1820 році на території саду була заснована Полтавська школа садівництва, яка проіснувала до 1841 року. Згодом ділянку саду та приміщення школи передали Полтавському інституту шляхетних дівчат. У довоєнні роки колишній міський сад, територія якого значно зменшилася, мав назву – парк імені Івана Франка.

Під час окупації, у 1941-1943 роках "гітлерівці" знищили багато дерев та чагарників парку. У 1944-1945 роках полтавці почали висаджувати тут дерева, кущі, розчищали ставки, розбивали квітники, споруджували атракціони. Парк відродили і назвали його парком "Перемога". З 1970 року парк – пам'ятка садово-паркового мистецтва, на його території знаходиться Співоче поле ім. Марусі Чурай та атракціони.

Павленківський парк

Павленки - колишнє село, відоме з XVII століття, яке належало представникам полтавської козацької старшини Павленкам. Жителями Павленок були козаки, кріпаки і казенні селяни. З давніх-давен село поділялося на Ближні та Дальні Павленки.

У 1707-1708 роках в районі Павленківської площі збудували дерев'яну Покровську церкву, при якій діяла бібліотека та церковна школа. При ній окремо була побудована дерев'яна дзвіниця, зруйнована бурею майже дощенту, але на цьому місці ще декілька разів будували нові церкви.

У 1876 році на території Павленок відкрили земське училище Полтавської волості. А у 1895-му Полтавське земство придбало розташоване в Павленках садове господарство, на базі якого було засновано Полтавську школу садівництва і городництва.

В Павленках також знаходилася садиба художника Григорія Мясоєдова, наразі ж на цій території розміщується Полтавська гравіметрична обсерваторія Інституту геофізики, заснована у 1926 році в особняку Мясоєдових.

На території сучасного Павленківського парку розміщена Полтавська ЗОШ № 9. У 2010 році тут з'явився незвичайний пам'ятник – "Календар мудрості".

На великій гранітній глибі встановлена табличка з загадковими символами. За словами автора Олексія Самойленка, його пам'ятник календаря є першим у світі. З правого боку таблички на пам'ятному знаку зображені знаки татарської кінописи, промінці ж символізують 12 місяців року і сім днів тижня. Також у центрі табличок представлена таємна "десята" планета Нибиру, яку пов'язують з календарем майя та кінцем світу.

На сучасній території парку також збудували кам'яну сцену та лавочки, де полтавці часто проводять літературні вечори та інші мистецькі заходи.

Дендропарк

Полтавський міський парк (Дендропарк) – це пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Його площа – близько 124,5 га. Усього тут налічується близько 170 видів кущів та дерев і чотири мальовничих ставка. За часів Полтавської битви територія, на якій розташований сучасний дендропарк, являла собою густий незайманий Яківчанський ліс, який переходив у діброву на Монастирській горі.

Під час Другої світової війни зелений парк вирубали націонал-соціалісти, а у 1962-му почалась його розбудова. У березні 1963 року його було включено до списку ботанічних садів і дендропарків України. Ініціаторами проекту були головний архітектор міста Лев Вайнгорт та дендролог Яніна Яценко, яка віддала парку 40 років свого життя.

З середини 1990-х років парк залишався без нагляду і перебував у занедбаному стані. Колекційну ділянку було розграбовано, парк заростав самосівом, машинами завозили будівельне та побутове сміття, перетворюючи дивовижні пейзажі на стихійні сміттєзвалища.

У 2008 році вихованці Полтавської гімназії № 9 розпочали проект "Відродження", аби надати парку нового життя. А вже у 2011-ому міськвиконком створив робочу групу з відродження Дендропарку, куди увійшли науковці, депутати, фахівці різних структур, представники громадськості.

У 2013 році на реконструкцію парку виділили близько 2 млн. грн. Сьогодні це – найпопулярніша зона відпочинку для полтавців. Тут збираються риболови, любителі пікніків, також парк служить науковою базою для студентів полтавських університетів.

Пушкарівський парк

Парк знаходиться неподалік заводу "Лтава" та парку імені Котляревського, на вулиці Пушкарівській. У 1967 році тут встановили монумент "Скорботній матері" як узагальнюючий пам'ятник розстріляним фашистами полтавцям. Територію засадили деревами й кущами, утворивши парк.

Монумент являє собою гранітну стелу з барельєфом скорботної матері, на якій написано: "Пам'ять про вас в наших серцях". Парк вважається місцем розстрілу близько 18 тисяч людей в 1941-1943 роках, серед яких жінки, діти, люди похилого віку.

На цій околиці Полтави протягом ХVIII і XIX століть утворилися Старе та Нове кладовище. Поруч зі старим кладовищем в будівлі 27 школи розташовувався табір-госпіталь для військовополонених, яких знищували голодом, тортурами або розстрілювали на кладовищі. Всього тут було поховано понад 3500 військовополонених офіцерів і солдатів. Таким чином, територія цих двох старовинних кладовищ перетворилася в історико-меморіальну паркову зону, Братську могилу жертв фашизму 1941-1943 рр.

Монумент не раз ставав предметом надруги. У 2010-ому вандали написали на ньому "Смерть жидам", а в квітні 2011-го, чорна фарба свідчила: "Смерть жідомоскалям". Тоді правоохоронці встановили, що вандалами виявилися жителі Дніпропетровська та Харкова. Що осквернили пам'ятник на замовлення.

У 2014 році зеленою фарбою вандали написали "Смерть жидам", намалювали хрест і замалювали очі скульптури. У 2015-му в хід пішла блакитна барва, вандали забруднили "обличчя" пам'ятника синьою фарбою і намалювали шибеницю з карикатурним чоловічком, підписавши "Вальцман". Крім того, вандал не обмежився меморіалом "Скорботна мати".

Поряд з Братською могилою жертв фашизму знаходиться ще один невеликий пам'ятник жертвам Голокосту. На монументі напис: "Не всі жертви нацизму були євреї, але всі євреї були жертвами нацизму".

Парк воїнів-інтернаціоналістів

Парк воїнів інтернаціоналістів з'явився у Полтаві в 1997 році. Посеред парку встановили монумент "Синам Полтавщини, загиблим в Афганістані в 1979-1989 рр.", присвячений героям тієї війни. Його авторами стали Віктор Шевченко і Анатолій Лисенко.

За словами краєзнавців, розірвана бетонна стіна символізує важкий час війни, а зі стіни виростають ті загиблі, які не повернулися. Один солдат з автоматом – символ тих, хто пройшов війну і вижив.

У 2012 році міська влада та депутати області приділили парку несподівано велику увагу - виділили додаткові 454 тис. грн, передбачені "Переліком природоохоронних заходів для фінансування з фонду охорони навколишнього природного середовища Полтавської області в 2012 році".

Неподалік парку, вздовж вул. 23 вересня, у 1999 році встановили пам'ятний знак "Сонячний годинник". Він являє собою гномон з нержавіючої сталі, висотою 6 метрів для створення тіні від падаючих на нього променів Сонця. На лицьовому боці обеліска пам'ятний напис. на честь 1100-річного ювілею Полтави, а на зворотному боці - пояснення, як можна сонячний час перевести у поясний за допомогою наведеного графіка.

Прирічний парк

Прирічний парк, що знаходиться у мікрорайоні Левада, протягується від готелю "Турист" до самої траси "Київ-Харків". Аби розчистити місцевість від бруду та хащів, полтавці неодноразово проводили суботники та толоки.

Навесні 2017 року навколо Прирічного парку розгорнулися запеклі "бої" між владою та активістами. 24 березня Полтавська міськрада проголосувала за те, аби збудувати на території парку "Льодовий палац".

Ідея належала голові Полтавської ОДА Валерію Головко, який є очільником Федерації хокею Полтавщини. Представники громадських організацій підписали петицію на його ім'я з проханням зберегти Прирічний парк та відмовитися від намірів забудови рекреаційної зони міста. За шість днів петиція зібрала 293 підписи з 250 необхідних. Активісти також запропонували розглянути варіант поступового перетворення його на дендропарк.

"Прошу розглянути можливість скасування планів забудівлі прирічного парку у мікрорайоні Левада та розбудови його лише у туристичном плані - цивілізовані місця для багать, вело- та пішохідні доріжки, освітлення. Також пропоную розглянути варіант поступового та планомірного перетворення його на дендропарк", - зазначив у петиції автор Володимир Романенко.

На думку полтавців, на набережній палац для хокеїстів не потрібний, адже його можна створити де-інде, а Прирічний парк є рекреаційною зоною. Але головний архітектор Полтави Микола Шевельов зазначив, що саме це місце найбільше підходить для будівництва комплексу для хокеїстів.

Голова ОДА наголосив, що коли в процесі обговорення полтавці й надалі будуть вважати будівництво Льодового палацу недоцільним, область від цієї ініціативи відмовиться.

Зараз на території Прирічного парку полтавські проводять різноманітні спортивні заходи, змагання та естафети. При вході у парк висить табличка з написом "Берег, який належить громаді" та прохання не смітити.

Парк в Авіамістечку

Ще одна паркова зона знаходиться у мікрорайоні Браїлки, по вулиці Петра Юрченка. Окрасою парку на колишній території військового містечка 13 Гвардійської Дніпропетровсько-Будапештської важкої бомбардувальної авіаційної дивізії є пам'ятник Героям-авіаторам, який відкрили у травні 1983 року.

На мармуровій плиті вибиті імена 64 Героїв-льотчиків Радянського Союзу. Кілька разів монумент піддавався змінам, після кількох реконструкцій його доповнили підсвічуванням і вічним вогнем у вигляді п'ятикутної зірки.

До 2008 року парк вважався занедбаний. Саме тоді міська влада вирішила зробити жителям мікрорайону подарунок до Дня міста та повністю відновити сквер. Комунальники вирубали старі дерева, натомість насадили нові, встановили лавки, ліхтарі, облаштували клумби, алеї та доріжки.

У 2010 році у парку урочисто відкрили ще один пам'ятник – на згадку про легендарну втечу десяти радянських військовополонених з табору смерті "Пенемюнде" 8 лютого 1945 року на німецькому важкому бомбардувальнику "Хейнкель-111".