ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Чому Мамай відкрив центр для переселенців лише на папері

Як переселенці з Донбасу пройшли шлях від безгрошів'я та розпачу до волонтерства. Не маючи власного житла, роботи, коштів, вони допомагають іншим переселенцям
Depo.
14 червня 2016 09:00
ФОТО: depo.ua
Чому Мамай відкрив центр для переселенців лише на папері
Чому Мамай відкрив центр для переселенців лише на папері

Станом на березень 2016 року у Полтавській області на облік місцевими органами соціального захисту взято 30 825 осіб переміщених з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції. Окрім органів місцевої влади долею вимушених переселенців переймаються громадські та благодійні організації. Однією з найчисленніших на Полтавщині є організація "Небайдужі жінки Донбасу", в рамках якої вимушено переміщені особи піклуються про себе самі. Як саме, дізнавалися кореспонденти Depo.Полтава.

Не викинути, не продати, а віддати

У невеличкому приміщенні по вулиці Сінній, 7 надзвичайно людно: одні порпаються в купі одягу, вишукуючи щось для себе, інші заповнюють папірці та довідки, треті сидять колом обговорюючи проблеми та радощі. Такий ажіотаж, за словами волонтерів Ірини та Світлани, спостерігається кожного дня.

А починалося все наприкінці 2014 року з нечисленної ініціативної групи, яка виявила бажання допомогти вимушено переміщеним особам (ВПО). Голова ГО "Небайдужі жінки Донбасу" Юлія Плужник розповідає , як люди пройшли шлях від безгрошів'я, розпачу та самотності до волонтерства і взаємодопомоги: "Я єдина полтавка у структурі цієї організації, всі інші - вимушено переміщені особи, двоє з них наразі мої заступники. Ми називаємося "Небайдужі жінки Донбасу", бо ця назва схвильовує серця, але це не означає, що у нас виключно жінки. Кількість осіб, що звернулися за допомогою, становить 4500 людей. Це ті, хто хоча б раз звертався і отримував допомогу: гуманітарну, юридичну чи сприяння у пошуку роботи. З них великий відсоток складають інваліди, діти-сироти, люди похилого віку."

За словами Юлії Плужник, налагодити роботу організації було надзвичайно важко, тому що у одних спрацьовує людський фактор, а в інших - комерційна складова. Партнерами об'єднання є велика кількість громадських організацій, проте найбільший вклад в частині гуманітарної допомоги роблять релігійні організації. Товариство сприяння оборони України безкоштовно надало "Небайдужим жінкам Донбасу" приміщення для розміщення гуманітарної допомоги. Організація тісно співпрацює з Полтавським обласним центром зайнятості, Департаментом праці та соціального захисту населення ОДА.

"Але люди не довіряють, доводиться ледве не за руку їх вести у центр зайнятості. У них не прийнято ставати на облік у своїх регіонах, тому що велика кількість ВПО - приватні підприємці. Вони приїхали у важкому стані і для них стати на облік - це стрес, але коли пояснюємо, що при цьому вони отримуватимуть допомогу від держави - починають іти в центр зайнятості.

Крім того, ми співпрацюємо з Головним управлінням Національної поліції. Вони організували новорічне свято для дітей переселенців. У віддалених районах, де є інваліди і малозахищені верстви населення, дільничні поліцейські приходять, дізнаються умови проживання переселенців і за допомогою органів місцевого самоврядування їх додаткового забезпечують необхідними речами. Ми надаємо первинну і вторинну юридичну допомогу: первинна - консультація, а вторинна - захист і представлення інтересів у суді та державних органах. Все це безкоштовно", - розповіла Юлія Плужник.

В організації лишається гуманітарна допомога, а саме, одяг. Дитячі речі передають у дитяче відділення туберкульозного диспансеру. Дорослі речі віддають у 69-у жіночу колонію. Переселенці, за словами Плужник, можуть поділитися, не викинути, не продати, а віддати.

Влада відкрила центр для переселенців лише на папері

"Рік тому ми хотіли відкрити центр для переселенців та гуртками для дітей. Адже серед ВПО приїхали творчі люди, з вищою освітою, педагоги. Ми звернулися до міської влади. Нам надали приміщення для центру: п'ять просторих кімнат. Будівельні магазини надали матеріали для ремонту. У вересні було гучне відкриття центру, приїхав мер Олександр Мамай і представники обласної влади. Коли всі роз'їхалися, постало питання: що робити далі?" - розповідає керівниця Юлія Плужник.

Організація проплатила оренду, але міська влада не підключила електрику і опалення. Жодного дня діти там не займалися і довелося відмовитися від приміщення. Приведення комунікацій до ладу потребувало часу та значних коштів. За словами керівниці, міська влада могла частково взяти на себе ці витрати, але вирішила цього не робити, мовляв, ви ж орендували, то й платіть. Хоча постійно міська влада направляє в об'єднання переселенців за продуктовими наборами та одягом, а сама речами першої необхідності наразі не забезпечує. Це свідчить про відсутність скоординованості дій у органах міської влади.

Наприклад, пенсіонерка Тамара Іванівна приїхала у Полтаву у 2015 році з Донецька, з Куйбишівського району, що під аеропортом. Пенсіонерка нарікає на дуже дороге житло, про притулок навіть не мріє. "Ми винаймаємо квартиру у приватному секторі на Подолі. Нас проживає три жінки і двоє маленьких дітей. Загальний дохід на всіх жителів цієї квартири - п'ять тисяч гривень. З цих грошей майже чотири тисячі ми віддаємо за житло взимку, адже комунальні послуги дорогі. Якби не фонд,  нам би довелося жебракувати. Тут ми отримуємо речі, одяг і харчування. Обласна і міська влада самоусунулися від наших проблем", - скаржиться Тамара Іванівна.

Як переселенці з Донбасу у Полтаві пройшли шлях від милосердя до волонтерства - фото 2

Якщо людина пропонує допомогу, значить, вона готова ділитися

Юлія Плужник має двох заступників: Ірину та Світлану. Обидві – переселенки. Коли почала надходити гуманітарна допомога, вони розділили свої обов'язки і налагодили роботу. Жінки говорять, коли людина отримує у них допомогу, у неї виникає почуття вдячності. Зазвичай запитують: "Що я можу зробити для організації?" Дехто допомагає влаштовувати свята для дітей, організовувати гуртки. "Вони хочуть щось зробити для суспільства, їм від цього легше. Якщо людина сама пропонує допомогу, значить вона уже готова ділитися, - ділиться враженнями Юлія Плужник.

Переселенці приходять у центр, як додому, діляться емоціями, оскільки їм ні з ким поговорити. Вони приходять не стільки за допомогою та речами, скільки за спілкуванням та розумінням. Створили свою сторінку у соцмережах, де переписуються і діляться настроями. "Я часто сюди приходжу. Хочеться, щоб звернули увагу на переселенців, на наші проблеми, особливо з житлом. Я ходила в облдержадміністрацію просити фінансової допомоги на проведення операції. Мені сказали написати заяву, а чи дадуть допомогу - невідомо, оскільки її надають лише онкохворим," - ділиться своїми проблемами пенсіонерка Тамара Іванівна.

Любов Сидорова розповідає свою історію. Два роки тому приїхала з Путилівки з-під Донецького аеропорту. У Полтаві живе з мамою-інвалідом І групи. "Ми отримуємо пенсію та допомогу для переселенців. Винаймаємо квартиру. Доводиться економити, іноді допомагають діти. Дуже допомагають "Небайдужі жінки Донбасу": одяг, продукти, памперси, ліки - усе звідси. Вдома не була жодного разу, бо не можу залишити 92-річну маму. Сюди її привезла на таксі, заплатила близько трьох тисяч гривень. Центр нам не лише надає допомогу, а й об'єднує, ми психологічно підтримуємо один одного", - говорить Любов Сидорова.

Як переселенці з Донбасу у Полтаві пройшли шлях від милосердя до волонтерства - фото 2

Заступник голови "Небайдужих жінок Донбасу", волонтер Світлана переїхала у Полтаву з Красногорівки. Їдучи, думали, що це лише на тиждень-два. Від'їжджали всією родиною: чоловік, 21-річний син і 6-річна донька. З собою взяли лише речі. У Полтаві орендують двокімнатну квартиру за три тисячі гривень плюс комунальні послуги. Вдома Світлана була приватним підприємцем, продавала одяг. Чоловік працював шахтарем, а тут перекваліфікувався у монтажника і працює на будівництві.

"У Полтаві у нас кардинально змінилися цінності: якщо раніше ми хотіли купити будинок, автомобіль, то зараз хочемо жити нормальним повноцінним життям. Хочеться повернутися додому, але розумію, що жити як раніше ми уже не зможемо. В приміщення організації ми проводимо дитячі свята, організовуємо гуртки, влаштовуємо посиденьки за чаєм. Люди приносять чай і печиво. Говоримо на різноманітні теми, окрім політики. Люди ображені, і для того, щоб не розпалювати конфлікт, ми категорично забороняємо говорити про політику", - підкреслює Світлана.

Волонтери кажуть, що бажаючі допомогти і ті, хто потребує допомоги самі їх знаходять.Чутка про організацію шириться. Проте допомогу отримують суворо по черзі. Коли з'являється певна кількість продуктів харчування, першочергово допомогу отримують самотні матері, діти-інваліди, хворі та пенсіонери.

"У нас була одна родина з Макіївки. У них двоє дітей, винаймають житло. Чоловік переніс 16 операцій, у нього немає 1,5 метра кишечника. Він постійно потребував калоприймачі, а вони коштують чимало. Грошей не вистачає. Ми влаштовували їм зустрічі з віруючими людьми, самі просили, щоб купували калоприймачі і давали цій родині. Крім того, допомагаємо з памперсами. Раніше їх надавав голова правління Полтавської обласної благодійної організації "Спілка Самаритян" В’ячеслав Бєлов. А ми за власний кошт їздили і забирали. Наші переселенці допомагають нам. Ми самі скидаємося на бензин, їздимо і забираємо допомогу", - продовжує Світлана.

Для дітей в організації влаштували гуртки: англійська мова, рукоділля, малювання. Це підтверджують численні малюнки на стінах волонтерської організації.

Переселенці чітко розуміють, що окрім них самих, їм ніхто не допоможе. Тож волонтери не опускають руки та вірять у краще майбутнє, а найбільше - у скоре повернення додому.

Друзі, приєднуйтеся до наших груп "ВКонтакте" та у "Фейсбуці".

Більше про життя Полтави читайте на