Як безпорадний безхатченко знайшов рідних за 20 років після розлуки

Чоловіка 1959 року привезли до Центру адаптації БО "Світло надії" соціальні працівники м. Миргорода.  Як розповіли кореспонденту Depo.Полтава в Центрі, чоловік був просто примарою у своєму селі, і пиятикою наводив жах на всіх мешканців. Ті не витримали поведінки безхатченка і напряму звернулися до соцслужб із словами: "Зробіть хоч щось, вже просто несила його терпіти..." На той момент ще ніхто не знав, що безхатченка, який має суттєві проблеми із алкоголем, 20 років шукає родина.

"Винуватець" Микола Васильович тривалий час проживав то на Хмельниччині, то на Донбасі, то на Полтавщині. Зловживав алкоголем, через що у родині вибухали постійні сварки. Як не вмовляла його родина покинути пиятику, ніщо не діяло. Тож чоловік просто пішов з дому. А родина розпочала його пошуки. Спочатку власними силами, а згодом і звернулася до програми "Чекай мене" із проханням допомоги.

Доки дружина та діти чекали на дзвінок про те, що чоловік знайшовся, він жив у різних містах та селах, згодом переїхав до Краматорська, а потім надовго осів у одному із сіл Миргородщини. Там почав помалу вести спільне господарство із жінкою, старшою за нього. Коли вона померла, її син просто вигнав Миколу Васильовича з дому, а той почав вештатися селом і знову пити.

"Коли його привезли до нас, у нього не було нічого: жодних документів, лише уривками пригадував якісь факти про своє життя: коли народився, де жив, що була дружина. Був паспорт радянського зразка, який він загубив і не відновлював. Вдалося дізнатися, що чоловік був прописаний у своєї матері у місті Краматорськ. Його мама, на жаль, вже померла, а точної адреси чоловік не пам'ятав, тож зв'язатися із Краматорськом і дізнатися, де саме він має прописку було складно", - розповідає соціальний представник БО "Світло Надії" Вікторія Дубовська.

Таким чином, робота рацівників благодійної організації вже розпочалась у двох напрямках: постійні бесіди і контакти із селищними радами.

"Він чітко пам'ятав назву села на Хмельниччині, де мешкала дружина. Ми зателефонували у сільську раду, і виявилося, що в тому селі лишилися його рідні - таким чином, вдалось знайти дружину Миколи Васильовича. Коли я зателефонувала, слухавку взяв син і просто не повірив. А вже за півгодини донька разом із чоловіком виїхала із Хмельниччини до Полтави забирати батька", - продовжує Вікторія Дубовська.

Донька Олена, побачивши батька, просто не могла стримати сліз. Онука фактично вперше побачить дідуся, оскільки на той момент, коли Микола Васильович пішов із дому, їй був лише рік, зараз - 20. Донька навіть привезла з собою потерте старе фото, з весілля батьків, за яким вони його шукали. Але, зізнається, із кожним роком надія побачити Миколу Васильовича, згасала, тож звістка про рідну людину, яку сім'я не бачила упродовж 20 років приємно здивувала всю родину.

Більше новин про життя області читайте на Depo.Полтава.