Як тендітна полтавська журналістка стала полісвумен

Олександра Атахаджаєва більше трьох років працювала журналісткою, а після декретної відпустки пішла в поліцію, пише Depo.Полтава.

Дівчина закінчила педагогічний виш і вирішила спробувати себе в журналістиці. Стала працювати у редакції новин на обласному телебаченні: готувала сюжети, працювала ведучою прямих ефірів у студії. Журналістика Олександрі завжди подобалась і приносила задоволення,  однак ще після школи вона хотіла поступити в університет внутрішніх справ, але мама відговорила.

Мабуть, юнацька мрія взяла своє, бо коли Атахаджаєва почула про набір до нової патрульної поліції, то подала заявку на відбір. Щоправда, згадує Олександра, в останній день. "Я навіть не сподівалась, що пройду, але все ж вирішила спробувати. Пройшла перший тест і отримала непоганий результат", - розповідає патрульна.

В цей момент саме минав час декретної відпустки і треба було визначатися з роботою, тож після першого етапу Олександра вирішила не зупинятися. Усі етапи відбору пройшла без особливих проблем. Найскладніше було на медкомісії: лікарі сумнівалися, що така тендітна невисока дівчина впорається з поставленими на службі завданнями. "Лікарі не хотіли мене пропускати, бо не вірили, що зможу з вагою 53 кілограми носити бронежилет, а "прохідна" вага тоді була 55 кг. Мабуть, за іронією долі на зважуванні ваги показали рівно 55 кілограмів", - з усмішкою згадує нинішня полісвумен. Попри усі труднощі їй вдалося пройти відбір.

Після цього почалося навчання. І ось уже місяць, як Атахаджаєва разом з колегами і вдень і вночі патрулює місто. Працювати, каже Олександра, складно і морально і фізично: нічні бійки, сімейні скандали, ДТП і ще низка всього неприємного, з чим раніше так тісно стикатися у житті не доводилось. Серед колег більшість тих, хто в поліцію, так як і вона, прийшли вперше. До цього працювали у різних сферах, абсолютно не дотичних до служби.

Робочий день нової патрульної починається з отримання зброї, далі - невеликий інструктаж і - в автомобіль на пригоди. Часом, розповідає Олександра, досить складно налаштувати себе морально: "Одного разу поступив виклик, що в одному з під'їздів на сходах лежить невідомий чоловік. Ми приїхали за вказаною адресою і побачили таку картину: на сходах сидить безхатько, його обступили мешканці під'їзду, здійняли галас, ледве не побили того чоловіка - виганяли з будинку. А на вулиці саме було холодно, йшов дощ. Ми звичайно заспокоїли жителів будинку, а чоловіка попросили вийти. Уже за дверима під'їзду він голосно розплакався і крізь сльози розповів нам, що приїхав з Донбасу, а тут не може знайти прихисток. Звичайно в такі моменти працювати важко, бо ситуація розчулює до сліз", - розповіла Олександра.

Окрім роботи їй вистачає часу ще й на сім'ю. Олександра виховує 3-річного сина. Чоловік воював у найгарячіших точках Донбасу – попри лікарські заборони, говорить Саша, пішов захищати Батьківщину. А вона взялася за волонтерство і досі в ГО "Братерство учасників АТО Полтавщини" разом з колегами-волонтерами збирає благодійну допомогу у зону війни.