Річка Лтава: Легенда, похована під землею

Багато хто з сучасного покоління полтавців навіть не здогадується про її існування. Тим не менш річка, яка, за деякими версіями, дала назву місту, існує й досі.  Занедбана та захована від людських очей, вона була свідком багатьох історичних подій, які змінили наш світ

Depo.
17 лютого 2017 12:18
ФОТО: depo.ua

Перша слав'янська писемна згадка про Лтаву міститься в Іпатіївському літописі. В 1173 році князь Ігор Святославович Сіверський, переслідуючи орди половецьких ханів Коб'яка і Кончака, переїхав Ворсклу біля Лтави і рушив у напрямку Переяслава, де його дружина завдала поразки половцям.

І хоча більшість істориків схиляються до думки, що ця згадка мала на увазі назву поселення, але візьмемо до уваги, що це давнє городище було розташоване по обох сторонах Мазурівського яру, по дну якого і протікала річка Лтава - отже люди селилися "по Лтаві". Так і могла утворитися назва - Полтава.

Вже в наші часи стало відомо з давньобулгарських літописів, що на цьому місці вже у V столітті н.е. існувало поселення Балтавар, назва якого з давньобулгарської означає "Володар". У VII столітті тут була ставка володаря Великої Булгарії Кубрата.

Витоки Лтави знаходилися в районі сучасного скверу Героїв України (колишня площа Леніна). Потім вона протікала по дну Мазурівського яру в напрямку Подолу, підживлюючись з багатьох джерел, що били з під гори, на якій нині розташовується Свято-Миколаївська церква. Деякі з цих джерел збереглися до нашого часу.

На початку XVII сторіччя, коли ця місцевість знаходилась у володінні Речі Посполитої, королівський уряд почав відбудовувати прикордонні фортеці. Так у 1608 році польський коронний гетьман - головнокомандуючий військами Станіслав Жолкевський побудував Полтавську фортецю. Вона розташувалася на місці Старого Городища, на горі між двома ярами - Мазурівкою і Панянкою, і охоплювала всю територію Іванової гори. Це було найвигідніше місце для фортикаційних споруд, але мало один суттєвий недолік - відсутність власного джерела води.

Тому наступник Жолкевського - коронний гетьман, магнат Станіслав Конецпольський розширив територію фортеці майже вдвічі. Французький військовий інженер Гійом-Левассер де Боплан, який розробив проект нової фортеці, включив у її межі сусідню гору (яку зараз ми знаємо як Інститутську) і Мазурівський яр із річкою Лтавою.

Нова фортеця була споруджена на початку 40-х років XVII сторіччя. Новозбудовані фортифікаційні споруди перегачували річку, і таким чином утворили ставок з чистою водою, яка була вкрай необхідна при довгій облозі фортеці.

Це джерело води дуже стало у нагоді захисникам Полтавської фортеці в 1709 році під час облоги шведськими військами за часів Північної війни 1700 - 1721 років.

За радянської влади дубовий ліс, що розташовувався на горі над Лтавою, вирубали, а вся місцевість почала заростати чагарниками. Річка Лтава продовжувала наповнюватися водами навесні, під час танення снігів, і міліла влітку, перетворюючись на невеличкий струмок.

Місцевість поступово захаращувалася сміттям, яке викидали власники сусідніх садиб, та бур'янами. Але всеж таки ще в 30-х роках XX сторіччя глибина Лтави в деяких місцях сягала 2-4 метрів, і полтавці любили в ній купатися.

На початку 50-х років XX сторіччя, для попередження ссуву Інститутської гори, на місці дубової рощі було вирішено закласти парк Ленінського Комсомолу (нині Студентський парк). А оскільки річка Лтава на той час вже перетворилася на жалюгідну калюжу, в яку потрапляло багато нечистот, і мала неприємний запах (за що в народі її прозвали "Вонючка"), було вирішено взяти її в труби і пустити під землею.

Так і до нині тече вона в кам'яному полоні вздовж вулиці Небесної Сотні (колишня Леніна) до місця зустрічі з Ворсклою. Зараз це місце можна знайти біля перехрестя вулиць Миру та Небесної Сотні, неподалік готелю "Турист". Дві замулені залізобетонні труби - це все, що залишилося від легендарної річки.

Друзі, приєднуйтеся до наших груп "ВКонтакте" та у "Фейсбуці".

Більше про життя Полтави читайте на Depo.Полтава.