"Моїх людей просто так не нагороджують", - командир 30-ї механізованої бригади

Минулими вихідними, у першу суботу липня, о 4 ранку з Полтави виїхала гуманітарна допомога на Донеччину, у розташування 30-ї окремої механізованої бригади, повідомляє кореспондент Depo.Полтава.

Бригада сформована на базі Новоград-Волинського військкомату на Житомирщині. Її бійці брали участь у боях під Авдіївкою та Іловайськом. Потім бригада стояла на інших позиціях, а місяць тому військове формування пперевели на нове місце.

Гостей зустрічає командир бригади, підполковник Збройних Сил України Іван Гараз. У штабі робота кипить: бійці облаштовуються на новому місці, приводять до ладу кухню, розташування. Іван Гараз, попри зайнятість та поспіх, пригощає гостей кавою.

"Я дев'ять років віддав 72-й бригаді, мріяв там лишитися. Мене хотіли призначити командиром, але начальник Генштабу бачив ситуацію по-іншому. Його накази я не обговорюю і не маю права. Тепер 30-та - це моя рідна бригада. Своїх бійців забезпечую усім необхідним: вода, продукти, обмундирування", - розповідає командир.

На цій посаді Іван Гараз з лютого 2015 року. З неприхованим захопленням він розповідає про своїх підопічних. Минулого року з його ініціативи була розроблена відзнака командира бригади, яку вручали безпосередньо на передовій. Слід зазначити, що усі відзнаки номерні, їхній реєстр командир веде особисто.

Полтавські волонтери приїхали не з порожніми руками: продукти харчування, нижня білизна, рукавички, біноклі, ліки, маскувальна сітка, телевізор, пральна машинка та холодильник. Крім того, депутати Полтавської обласної ради делегували волонтерів нагородити 17 бійців нагрудним знаком "За вірність народу України" ІІ ступеня. Подання на нагородження робив командир, при чому, серед нагороджених не лише полтавці.

"Моїх людей просто так не нагороджують. Одні забезпечували підвіз продовольства і боєприпасів до найгарячіших точок, інші безпосередньо виконували обов'язки на передній лінії оборони", - переконує командир.

Нагороджували бійців волонтерка ГС "Громада Полтавщини" Наталія Костіна та радник голови Полтавської обласної ради Євген Ніколаєнко. За словами Костіної, яка часто приїздить в зону бойових дій, ці відзнаки морально і психологічно підтримують бійців, які знаходяться на передовій. Перш ніж потрапити на фронт, відзнака пройшла низку бюрократичних процедур. Розроблялася вона за ініціативи громади, а підтримувалася та затверджувалася депутатським корпусом Полтавської обласної ради. 

Серед нагороджених полтавців, 54-річний Анатолій Ханко. В зоні бойових дій чоловік уже півтора роки. Спочатку написав рапорт на поновлення у обліку, а згодом його мобілізували. Коли термін служби закінчився, Анатолій підписав контракт ще на півроку. До речі, у 2014 році на Донеччині воював його племінник, чинний заступник голови Полтавської облради і теж Анатолій Ханко.

"Як бійці ми тут не зустрічалися. Він пішов добровольцем у 2014-му, а я тоді ще не воював. Проте ми бачилися у Артемівську, коли там базувалася наша "тридцятка". Анатолій тоді вже займав посаду при облраді", - розповів про родинні зв'язки Анатолій Ханко.

Іван Гараз підтримує кожного бійця особисто, вони йому відповідають тією ж монетою. Анатолій Ханко запевняє, що краще 30-ї бригади годі й шукати. Сепаратисти їх бояться, а командири надихають особистим прикладом. Іван Гараз у минулому - срібний призер чемпіонату Європи з карате. Своїх підопічних він теж привчає до спорту: "Маємо спортзал, де наші спортсмени проводять тренування. Даю паливо, щоб хлопців вивозили з передової для занять спортом, потім в душ, перепочинок і знову на передову. Негативні емоції вони трансформують у спорт, а замість вживання алкоголю, тренують м'язи".

Бійці 2-го механізованого батальйону раніше просили полтавських волонтерів привезти їм прапори України для підняття бойового духу. Тож після нагородження полтавці рушили на позиції, аби особисто передати прапори та гуманітарну допомогу військовим.

Там, на передовій, пощастило зустріти земляка Олександра Важова. 26-річний полтавець з позивним "Таракан" потрапив у  бригаду з шостою чергою мобілізації.  Наразі Олександр керує 2-м гранатометним взводом. На цей опорний пункт військові приїхали нещодавно, тож часу для спілкування у Олександра небагато.

"Зараз потрібно швидко вкопуватися, оскільки неподалік помічено рух ворожих танків. А нам потрібно достойно їх зустріти", - пояснює "Таракан" відсутність вільного часу.

Тим часом, попри спеку та спрагу, бійці копають траншеї, підійматися на пагорб суворо заборонено, оскільки працює снайперка. Запитуємо: "А звідки знаєте, що це жінка?" Хлопці усміхаються, відповідають одним словом: "Розвідка".

Андрій "Чингіз" на базі перебуває близько місяця, загалом у військо прийшов з п'ятою хвилею мобілізації. Раніше стояв патрульним зі своїм братом:

"Я радий, що потрапив саме у 30-ту бригаду. Чув про неї багато хорошого. Місцем служби завдячую своєму братові Віталію, проте його більше знають під позивним "Снікерс". Наразі він уже демобілізований, але у свій час саме він порадив мені "тридцятку".

Раніше полтавські волонтери допомогли Важову та його підопічним отримати рації, цього разу привезли продукти харчування та воду. Основну часину гуманітарної допомоги вивантажили у штабі 2-го батальйону, проте речі першої необхідності волонтери особисто розвели по опорних пунктах на передовій. Волонтер ГС "Громада Полтавщини" Наталія Костіна розповідає, як цього разу збирали передачу на фронт:

"Наші спонсори закупили сухі борщі, макаронні вироби, овочі, сухарі, консервацію, печиво. Багато допомогли батьки і вчителі Нижньомлинської школи - вони пекли пиріжки. Воду закупила сільська рада Рунівщини. Нижню білизну пошили волонтери Світлана Іванченко та співробітники філармонії. Пральну машину та холодильник придбали волонтери Зоя та Стас Воронянські. Крім цього, нам допомагає обласна дитяча лікарня, звідки передали печиво, здобу та телевізор. Німецькі ліки та біноклі нам надали миргородські фермери Олена та Олександр Сінельникови."

За словами волонтерки, наразі хлопці забезпечені харчуванням повністю. Але їм не вистачає вітамінів – овочів та фруктів. Оскільки зараз бійці на передовій копають траншеї, часто просять краплі для очей, змінний одяг та взуття. І наболіле - тепловізор, який коштує більше 100 тисяч гривень. Наразі така сума непідйомна для волонтерів, проте вони не впадають у відчай, шукають спонсорів і сподіваються, що з наступною поїздкою вручать бійцям бажаний тепловізор.