За крок від смерті і операція "Невловимий кіт": Вражаючі історії з життя полтавського рятувальника

17 вересня українські рятувальники відзначають професійне свято. В цей день вшановують всіх працівників Міністерства надзвичайних ситуацій, аби вкотре нагадати, наскільки важливу місію для суспільства вони виконують. Полтавський гарнізон ДСНС є одним з кращих в Україні, полтавські бійці, як ніхто інший, заслуговують на увагу з нагоди визначної дати та подяку. 

Робота рятувальника –  суцільна небезпека, емоційна напруга і відповідальність за життя людей. Вони не можуть передбачити, якими будуть наслідки чергового виклику, але поспішають на допомогу, адже рятувати інших – їх покликання. Одним з тих відчайдух, хто обирав професію "серцем", є 27-річний Владислав Биковець. Нині він обіймає посаду начальника караулу другої пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС Полтавщини, а десять років тому ще зовсім юним поїхав навчатися до Харківського національного університету цивільного захисту України, аби продовжити родинну справу. Його мати працює диспетчером чергової зміни оперативно-координаційного центру, а тато від водія пожежної частини дослужився до старшого помічника чергової зміни. Чоловік завжди пишався своїми батьками, тому мріяв стати рятувальником чи не з пелюшок, хоча рідні не наполягали на тому і дали сину право самостійно розпоряджатися своєю долею. Владислав пригадує, що у дитинстві не випускав з рук свою улюблену іграшкову пожежну автівку, в той час як його друзі хизувалися колекціями "модельок", роботами і бавилися з конструктором "Лего". 

 

На фото: начальник караулу другої пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС Полтавщини Владислав Биковець

За п'ять років у інституті хлопець здобув неабиякий досвід роботи, адже навчання там – постійна практика. Молоді бійці регулярно заступали у бойові пожежні частини і проходили стажування під наглядом професійних рятувальників. Після випуску з ХНУЦЗУ Владислав Биковець отримав звання лейтенанта і за розподілом повернувся працювати до рідної Полтави. Тоді про керування особовим складом і ухвалення важливих рішень під час надзвичайних подій не йшлося, але полтавець ретельно слідкував за колегами, вивчав алгоритм їхніх дій, аби якомога швидше домогтися кар'єрного зросту. Вже через пару місяців клопіткої роботи наполегливий ДСНСник обійняв омріяну керівну посаду. 

 

Нині у розпорядженні Владислава Биковця 11 бійців пожежно-рятувальної частини і 18 одиниць пожежної техніки. Молодший за нього у караулі лише один боєць, проте молодому начальнику вдалося завоювати повагу старших за віком колег. Окрім координації дій вогнеборців, у його обов'язки входить виховна робота і підвищення їх емоційної стійкості. Одному з підлеглих начальник караулу допоміг "вилікувати" фобію дитинства: "У мене був боєць, який боявся висоти. Я взяв його з собою на виклик про пожежу у квартирі. Коли сказав, що доведеться лізти на балкон по автодрабині, його коліна затремтіли, але назад шляху не було. Я пішов першим, а Сашка тягнув слідом за собою. Пожежу швидко ліквідували, а він продовжував тремтіти, наче й не мав за плечима шість років вислуги. Після шоку оговтався і зрозумів, що фобію як рукою зняло". 

 

Підкорювати висоту - буденна для рятувальників справа. До цього, говорить Владислав Биковець, звикаєш, як і до постійного ризику власним життям. Один з таких викликів він запам'ятав назавжди, адже в прямому сенсі висів на "волоску" від смерті. Той випадок стався суворої зими 2015 року, коли особовий склад прибув гасити не масштабну пожежу у квартирі багатоповерхівки на вулиці Великотирівській. Аби дістатися на восьмий поверх, рятувальникам знадобилася автодрабина. Владислав поліз першим, прихопивши з собою два наповнені водою рукава (вагою близько 70 кг кожен) та інше пожежне обладнання (вагою понад 51 кг). Через люті морози автодрабина моментально обледеніла і рятувальник послизнувся з висоти близько 22 м. Врятуватися допомогла професійна фізична підготовка: в момент падіння він встиг відстібнути карабінний гак і зачепитися ним за драбину. Колега вчасно протягнув руку допомоги і трагедії не сталося. Часу на те, щоб оговтатись, не було, адже в палаючій квартирі на особовий склад чекав ледь притомний дідусь. Тоді обійшлося без постраждалих, але за десять років служби на пам'яті ДСНСника багато пожеж, які забрали людські життя: "Масштабні пожежі доводиться гасити і по 12 годин. Десь у 2016 році, пам'ятаю, горів житловий будинок у Супрунівці. Від отруєння чадним газом тоді загинули троє людей". 

Та навіть в небезпечних трудових буднях рятувальників знайдеться місце кумедним ситуаціям. Взимку 2018-го полтавські бійці гасили підвал у будинку на вулиці Івана Мазепи. Осередок горіння був всього 1 кв. м., але щоб локалізувати пожежу, треба було проповзти навколішки від самого початку підвалу. Коли вогнеборці долали смугу перешкод в газодимозахисних апаратах, чи то сам начальник караулу, чи то хтось з його підлеглих зачепив водопровідну трубу, з якої в мить почала литись гаряча хвиля. Ще близько 15 хвилин особовий склад шукав осередок горіння під потоком води. Під час того "буденного" виклику довелося тричі замінювати протигази, а таке навіть за масштабних пожеж не завжди буває. Коли ДСНСники врешті приборкали полум'я, викликали аварійну бригаду "Полтававодоканалу". Вийшовши з підвалу, особовий склад реготав, що є сили: їхні пожежні роби вкрилися кригою, і посадка у службовий "КамАЗ" нагадувала повстання нерухомих статуй. 

 

Досі згадує Владислав Биковець і "спецоперацію" по рятуванню невловимого домашнього улюбленця. У липні поточного року на "101" зателефонувала мешканка багатоповерхівки на вулиці Соборності і попросила ДСНСників зняти з дерева її кота. Спочатку тварину намагалися врятувати бійці оперативно-рятувальної служби, проте їхня автодрабина виявилася закороткою. Чотирилапий примудрився видертися на висоту близько 20 метрів, тому на підмогу поспішив особовий склад пожежно-рятувальної частини. "До цієї операції було залучено шість чоловік особового складу і тривала вона близько п'яти годин.  Безліч часу знадобилося на підготовчі роботи, аби встановити автодрабину. Один з бійців піднявся на дах, щоб відігнути дерево мотузкою, а я тим часом дерся на тополю за котом, але ніяк не міг до нього дотягнутися", - розповідає начальник караулу. Врешті рятувальникам все ж вдалося вхопити невловимого. Владислав Биковець вже спускався по драбині з твариною у руках, аж тут переляканий кіт вирвався, стрибнув на дах і сховався на горищі. Більше часу на пухнастого бандита бійці витрачати не могли, оскільки на них чекали на інших викликах. Засмучена господарка попросила номер мобільного телефону начальника караулу і через пару днів повідомила, що її домашній улюбленець досі у "засідці". ДСНСник не зміг відмовити та поїхав завершувати місію у свій вихідний. Історія закінчилася "хепі ендом", і жінка по цей день дякує рятувальнику за людяність та запрошує на гостини. 

ФОТО/ З особистого архіву Владислава Биковця

Владислав Биковець змалечку знав, що хоче продовжити справу батьків, і мріяв, що колись і його син так само пишатиметься батьком. Нещодавно Тимуру виповнилося сім років, і хлопчик з гордістю розповідає однокласникам, що тато працює рятувальником, а для Владислава то – найцінніша нагорода в житті.