До Дня Полтави: Як прикордонна фортеця стала одним з найвідоміших обласних центрів України

Зараз Полтава є містом майже у сердці України, але так було не завжди: фактично більшу частину існування тут проходили кордони різних держав, а отже місту та її мешканцям постійно доводилося боротися за виживання

До Дня Полтави: Як прикордонна фортеця с…

Коли була заснована Полтава достеменно невідомо. Довгий час вважалося, що перша згадка про поселення була в слов'янському літописі "Слово о полку Ігоревим" і датована 1173 роком н. е., який розповідає про похід сіверського князя Ігоря проти половців: "Того же лета, на Петровъ день, Игорь Святославичь, совокупивъ полкы свои и еха в поле за Воръсколъ, и стрете половце, иже ту ловять языка; изъима е, и поведа ему колодникъ, оже Кобякъ и Кончакъ шле к Пересклавлю. Игорь же слышав то поеха противу половцемъ, и перееха Воръсколъ оу Лтавы къ Пересклавлю..."

Втім археологічні дослідження під керівництвом Олександра Супруненка, здійснені на Першотравневому проспекті у 1997-1999 роках, виявили, окрім залишків інших епох, житлові та господарські споруди IX-X століття. Розглянувши матеріали цих досліджень, Національна Академія наук України та фахівці інституту археології НАН України відзначили в "Історичній довідці" "Про 1100-літній вік Полтави", що сучасна Полтава може відзначити не тільки 825-річчя від дня першої письмової згадки, а й 1100-річчя існування поселення за даними археологічних досліджень.

Але інші дослідженя доводять, що поселення на місці сучасної Полтави існувало ще раніше. Дослідник історії тюркомовних народів М. І. Артамонов, посилаючись на давньовізантійські, перські та інші джерела, стверджує, що у VII ст. на полтавських пагорбах розташовувалася літня ставка хана Великої Булгарії Кубрата. За однією з версій, поселення Балтавар, що на давньобулгарській мові означало "володар", і дало назву Полтаві.

За іншою версією, поселення одержало назву від невеличкої річечки Лтави — правої притоки Ворскли. Лтава брала початок в районі сучасної площі Небесної Сотні, наповнювалася водою джерелами біля Миколаївського узвозу і текла Мазурівським яром на Поділ до Ворскли, паралельно нинішній вулиці Небесної Сотні, з правого її боку. Низка вчених дотримується думки, що назва Лтава є тюркського походження і означає "місто біля витоку річки".

За часів Київської Русі приворсклянські землі перетворилися на прикордонну смугу між слов'янами та половцями, а Полтава стала одним з форпостів на кордоні давньоруської держави. Після смерті Ярослава Мудрого його нащадки зосередилися на боротьбі між собою, що призвело до розпаду могутньої держави на окремі князівства. Скориставшись міжусобними війнами князів, онук Чінгісхана хан Батий у 1236 році розпочав похід проти Русі. У 1239-му він напав і спалив Чернігів та Переяслав, а наступного року захопив Київ. Монголо-татари знищували на своєму шляху всі поселення, що чинили опір, аби не залишати їх у тилу. Тоді ж, як стверджують історики, були знищені й древні поселення на Полтавщині: Лтава, Опішня, Лубни, Хорол.

Після розорення Батиєм землі на берегах Ворскли довгий час стояли пусткою. Всі, хто вижив, платили данину заснованій Батиєм Золотій Орді. Так тривало до середини XIV ст., коли відбулося фактично добровільне приєднання південно-руських земель до Великого князівства Литовського. Полтавщина у ті часи становила південно-східну окраїну Литовської держави. А оскільки кордон між Литвою та Золотою Ордою на сході проходив по Ворсклі, а на півдні по Дніпру, то основним завданням князів, які заволоділи цими землями, було спорудження фортець для захисту від набігів монголо-татар. У другій половині XIV ст. відроджуються давні міста-фортеці, створюється система укріплень по Дніпру і по Ворсклі. Тоді ж, за переконаннями науковців, відроджується і прикордонна фортеця під сучасною назвою Полтава.

Більшість підданних Великого князівства Литовського були православними, а державною була давньоруська мова. Об'єднання Литви з Польщею у 1385 році та спроби покатоличення викликали невдоволення як серед литовського, так і населення України-Русі. Невдоволення людей використав двоюрідний брат польського короля Вітовт, який змусив визнати його великим князем литовським, хоча й васально залежним від Королівства Польського. Прагнучи розширити межі Великого князівства Литовського на схід, Вітовт використовував суперечки між ханами Золотої Орди. З цією метою він уклав угоду з ханом Тохтамишем, який захопив владу в Орді після поразки Мамая на Куликовому полі 1380 року в битві з Дмитрієм Донським. Але проти Тохтамиша виступив хан Заволзької Орди Темір-Кутлук. Тохтамишу 1398 року довелося тікати зі своїми людьми під захист свого союзника Вітовта, який дозволив йому отаборитися поблизу Ворскли, неподалік від Полтави. Нині це село Тахтаулове Полтавського району.

Темір-Кутлуй зібрав військо, аби помститися братові Тохтамишу та його союзникові Вітовту. Литовський князь, у свою чергу, збирає проти золотоординців армію союзників, серед яких литовські, руські, польські князі. За свідченням літописів, війська зустрілися в серпні 1399 року на річці Ворсклі. Відбулася жорстока битва, у якій військо союзників зазнало нищівної поразки. Бій розпочався поблизу Полтави, майже на тому самому місці, де через 300 років російська армія Петра Першого розгромить шведського короля Карла XII.  Золотоординці переправилися через Ворсклу переправою біля нинішнього села Сем'янівка (Кротенки) і  вдарили по Тохтамишу. Хан не витримав натиску та втік з поля бою із залишками війська, яке лишилося. З того часу місце битви Темір-Кутлуя з Тохтамишем назвали Побиванкою. 

Після втечі Тохтамиша, ханське військо, маючи чисельну перевагу, розгромило Вітовта та його союзників. За свідченнями літописців, врятуватися вдалося лише Тохтамишу та Вітовту з невеликою частиною військ. Золотоординці ж пройшли по території від Ворскли до берегів Дніпра, винищуючи все на шляху, грабуючи та вбиваючи місцевих жителів. А кого не вбили, тих забирали в полон. Це було друге велике розорення полтавських земель після нашестя Батия. Прикордонна фортеця Полтава теж не вціліла.

Вітовт же продовжив наносити удари Золотій Орді, але вже іншим способом. Він приймає в свої землі біженців з поневолених ординцями країв, дозволяє засновувати нові чи відродити зруйновані поселення. Натомість колонізатори стають васалами литовського правителя, платять данину, а при необхідності висилають військо на допомогу. Під відродженими фортецями швидко виникали і сільські поселення. Так на початку XV ст. почалося нове відродження полтавських земель.

У 1430 році Полтава вперше згадується у литовських документах під сучасною назвою. Того року вона разом з Глинськом (нині село на Сумщині) та Глиницею, яку науковці вважають другою назвою Опішні, була віддана литовським князем у володіння татарському мурзі Лексаді Мансурксановичу, який охрестився у православ'я, взяв прізвище від міста Глинська і започаткував славнозвісний рід князів Глинських, що згодом стали родичами московських царів: дочка Василя Глинського Олена вийшла заміж за великого князя московського Василя III і була матір'ю царя Івана Грозного.

Лексада спорудив дерев'яні укріплення на старих валах у Глинську, Глиниці та Полтаві. Глинські володіли значними територіями Лівобережжя з опорними пунктами на Ворсклі, Сулі та Дніпрі до XVI ст. Втім укріплення не захистили Полтавщину у 1482 році. Полтава, як і весь край, була розорена кримським ханом Менглі-Гіреєм.

У 1569 року у Любліні було складено угоду, за результатами якої Велике князівство Литовське втратило незалежність. Полтава, як і інші українські землі, що належали до Литви, потрапили під владу Речі Посполитої. Польські королі почали роздавати магнатам і шляхті українські міста, села, хутори разом із мішканцями. У 1576 році король Стефан Баторій поділив Лівобережну Україну на полки та сотні. На території Полтавщини утворено було три полки: Миргородський, Переяславський і Полтавський. Полтава знову стала прикордонною фортецею, бо за Ворсклою вже починалося "Дике поле", а далі — володіння Московської держави.

Фото/ сайт Бориса Трістанова histpol.pl.ua

На початку XVII століття тут розташувався з військом коронний гетьман, головнокомандувач війська Речі Посполитої Станіслав Жолкевський. Він відроджує Полтаву між двома ярами — Мазурівським та Панянським. Це було справжнє місто-укріплення з лабіринтом підземель, земляними валами, ровом і частоколом. Річка Лтава, як могла бути джерелом питної води, протікала з південної сторони поза межами фортеці. Тому в 40-х роках того ж XVII ст., вже під керівництвом коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського, Полтавську фортецю розширили майже вдвічі, включивши до неї місцевість по інший бік Мазурівського яру. Укріплення представляло собою земляні бастіони, подекуди з дерев'яними баштами, що сполучалися земляними валами. В'їзна брама розташовувалася  з північного заходу, нині там пролягає вулиця Соборності.

Вважається, що початку XVII століття Полтава одержала магдебурзьке право. У 1641 році Конєцпольський заселяє околиці Полтави новими поселеннями та дозаселяє вже існуючі села. Козацькій старшині належали Пушкарівка, Жуки, Павленки, Петрівка, Рибці, Супрунівка, Яківці та інші. У 1646 року Полтаву у Конєцпольського відбиває князь Ярема Вишневецький. Але ненадовго: вже під час Визвольної війни 1648-1654 років Полтава стає однією із значних резервних баз армії гетьмана Богдана Хмельницького. На початку червня 1648 року козацьке військо штурмом оволоділо Лубнами та розгромило замок Вишневецького. У період Визвольної війни на території, що була визволена з-під влади Речі Посполитої і знаходилися під гетьманською булавою, Хмельницький увів новий адміністративно-територіальний і військовий устрій. Він реорганізував існуючі полки, перетворивши їх в адміністративні та військово-територіальні одиниці. Полтава стала центром Полтавського полку, який охоплював територію в басейні Ворскли, в середній і нижній її течіях.

З початком Визвольної війни Хмельницький замість герба, наданого Полтаві польським королівським урядом, надав місту новий герб. Його основу становив геральдичний щит, у центрі якого розміщено натягнутий спрямованою вниз стрілою лук.

У 1650 році, з ініціативи полковника Мартина Пушкаря, на честь звільнення від поляків було засновано Полтавський Хрестовоздвиженський монастир, який зберігся і до теперішнього часу.

По смерті Богдана Хмельницького Полтава стає ареною політичної боротьби. Полтавський полковник Мартин Пушкар не змирився з обранням Івана Виговського гетьманом і здійняв бунт. У січні 1658 року Пушкар розбив загін Виговського, який ішов на Полтаву. Повстання охопило всю Лівобережну Україну. Спроби гетьмана порозумітися з полтавським полковником не увінчалися успіхом. 4 травня 1658 року Іван Виговський вирушає з Чигирина проти "пушкарівців". Наприкінці травня гетьманські війська в союзі з татарами взяли Полтаву в облогу. Вирішальний бій відбувся 1 червня 1658 року – військо Пушкаря було розбите, а фортецю розгромлено. Так розпочалася "Руїна" – період в історії України-Русі, позначений нестабільністю, політичними інтригами та кривавими міжусобицями серед козацтва. В результаті, у 1709 році, після іншої битви під Полтавою, між військами царя Петра І та шведського короля Карла ХІІ, Україна майже на 300 років втратила державність. Втім саме ця зловісна роль, яку відіграла Полтава в історії України, призвела до небувалого подальшого розквіту міста у складі Російської імперії. Але то вже інша історія.

За матеріалами сайту histpol.pl.ua

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Полтава

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook