Розстріляний двічі і "судна" карикатура на Сталіна: В архіві СБУ показали кричущі справи репресованих полтавців

До Дня пам'яті жертв політичних репресій полтавцям показали унікальні документи з архіву СБУ – розсекречені кримінальні справи часів Радянського Союзу, від яких серце йде у п'яти

Щороку, у третю неділю останнього місяця весни, яка цьогоріч припала на 19 травня, Україна відзначає День пам'яті жертв політичних репресій. З цієї нагоди в інформаційно-довідковому залі Управління СБУ Полтавщини відбулась унікальна виставка архівних кримінальних справ. 

Адміністратор інформаційно-довідкової зали Управління СБУ Полтавщини Олена Євдокімова розповіла, що архів налічує понад 40 000 справ, більшість з яких – розсекречені. За словами куратора виставки, щороку до Дня пам'яті жертв політичних репресій для полтавців відкривають нові справи. В експозиції 2019 року представлені переважно документи 1930-1940-их років.

За кожною кримінальною справою – долі людей та навіть цілих сімей, які стали жертвами нещадних репресій радянських часів. Однією з кричущих історій є справа двох учнів Горошинської школи – семикласника Миколи Легенького і восьмикласника Михайла Шаповала. Школярі намалювали карикатури на Василя Блюхера і Йосипа Сталіна та розклеїли ці листівки по вулицях села.

За такі розваги дітей мали притягнути до кримінальної відповідальності і вироком Спецколегії Обласного суду позбавили волі на два роки. Але прокурори виступили з протестом покарання малолітніх, і рішення суду скасували. Дітей випустили, але залишити такий інцидент без винних радянська влада не збиралась. Справу щодо Михайла Шаповала спрямували на повторний розгляд, аби з'ясувати, під чиїм впливом він скоїв контрреволюційний злочин. Школяра примусили вказати на антирадянські настрої своїх батьків, після чого його батька Івана Шаповала засудили на десять років за антирадянську пропаганду і агітацію. Змінилась і доля Миколи Легенького. Озлоблений на весь світ хлопчик понад усе прагнув справедливості, і тому пішов працювати у міліцію.

Іншою історією, від якої душа йде у п'яти, є архівна кримінальна справа на Павла Мазура – двічі (!) розстріляного члена органів ВКП(б), який працював завідувачем Чутівського відділу народної освіти. 22 серпня 1937 року уродженця Польщі арештували як шпигуна і диверсанта. У листопаді, після тривалого тримання у тюремних камерах Чутівського райвідділу, Мазура перевели до Полтавської тюрми і "вибили" з нього зізнання про перехід польського кордону за завданням польської розвідки. Після цього суд виніс вирок: розстріляти Мазура. Його та інших арештованих на автівках доправили до ОУНКВС, посадили у підвал і викликали по-одному, але назад ніхто зі співкамерників не повертався. Настала черга Мазура: міліціонер повів його через все управління до темного коридору. Там арештанта зненацька взяли під руки двоє, вивели в інше приміщення і наказали стати на коліна. Одразу після цього у потилицю "диверсанта" полетіла куля. Мазур вижив, але прикинувся мертвим і нерухомо лежав біля інших розстріляних. Приїхала вантажівка, в яку складали тіл авбитих, аби вивезти на Триби. На місці призначення Мазур випав з вантажівки і покотився під автівку, залишившись непоміченим. Він підповз до машини позаду, вчепився руками за запасне колесо і у такий спосіб дістався до міста. Переховуватись вдалося не довго - у лютому Мазура відшукали і знову взяли під варту. Суд виніс знайомий вирок – розстріляти, і уникнути смерті вже не вдалось.

Були серед репресованих і священнослужителі. У серпні 1937 року мешканця с. Гімалаївка Лохвицького району Олександра Лисенка, який вчителював в сільських церковно-приходських школах, арештували за зберігання рукописів антирадянського змісту. Священика звинуватили у контрреволюційній агітації і вже у вересні того ж року на засіданні УНКВС Харківщини засудили до розстрілу з конфіскацією майна.

Впродовж десяти років роботи архів відвідало чимало полтавців. Багатьом вдалося знайти своїх зниклих родичів з допомогою спеціальної інформаційно-пошукової системи "Український мартиролог XX століття", яка працює з 2008 року. Над її створенням працювали близько восьми років. У цьому комп'ютері наявна інформація щодо майже 222 тис. справ і понад 304 тис. осіб по 24 регіонам окрім Київщини. 

Станом на 16 травня 2019 року оновлено не всю базу. Полтавщина має найбільшу кількість архівних кримінальних справ: "Це не свідчить про те, що у нас більше всього кримінальних справ. У 1994 році Верховною радою було ухвалено положення про те, щоб деяку частину кримінальних справ передати на зберігання до Державних архівів. Тобто, всі регіони здали, а Полтава – ні. Не прийняли в нас ці справи, тому що місця не було, а їх треба зберігати певним чином і виділяти інше приміщення", - пояснила Олена Євдокимова.

Отже, Полтавщина є єдиним регіоном, в архіві якого зберігається інформація щодо всіх кримінальних справ. І якщо полтавці запитають про зниклих родичів, то їм стовідсотково нададуть інформацію – числиться ця людина у списках, чи ні.

Окремої уваги заслуговують архіви з протоколами допиту військовополонених полтавців в таборі "Дулаг", який розміщувався на території колишніх артскладів. Концтабір створили на початку жовтня 1941 року, а функціонував він до вересня 1943-го.

Архівні виписки свідчать про те, що жертв репресій утримували в тяжких антисанітарних умовах. Їх змушували працювати під конвоєм і морили голодом, що призводило до масових захворювань. "Дуже багато людей помирали від тифу та інших інфекційних хвороб. Тобто на деяких навіть не витрачали кулі. Аби пришвидшити смерть, "найкволіших" виводили у двір, обливали водою, людина буквально за три хвилини замерзала і помирала. Це найстрашніша смерть, яка була", - розповіла Олена Євдокимова.

На фото: Схема розташування табору для військовополонених у Полтаві 

Також в архівних документах зазначено, що на території "Дулагу" лише впродовж зими 1942 року було захоронено близько 15 000 полонених. 

ФОТО/ Depo.Полтава 

Кількість розстріляних жертв політичних репресій достеменно невідома навіть сьогодні. За одними даними, каже Олена Євдокимова, ця цифра – близько 8 тисяч, в деяких протоколах допиту свідків зазначені менша кількість, а інші джерела називають і більше. Куратор виставки зауважила, що інформація могла бути "вивезена" самими німцями, тож для отримання більш точних даних можна здійснити запити до Штазі і Бундестагу.

Варто зазначити, що на черговій сесії Полтавської міськради 25 квітня активісти порушили питання щодо проведення аукціону земельних ділянок на території, колишніх "артскладів", де можливі залишки масових поховань військовополоненних в часи Другої світової війни. Полтавці переконані, що забудова даних ділянок неприпустима і суперечить законодавству, а перед початком будівництва влада мала оформити містобудівну документацію і провести дослідження на предмет наявності поховань людей. У міськраді ж зауважили, що з усіх представлених на земельний аукціон лотів є вірогідність захоронень лише на одному, але активісти наполягали на проведенні фахових досліджень на всіх восьми ділянках.

Та на дослідження всієї території, а це понад 50 га, знадобляться мільйони гривень, процес затягнеться на десятиріччя, і велика площа в центрі міста буде пустувати і перебуватиме у занедбаному стані. Після тривалих дискусій знайшли компроміс: 20 травня до Полтави приїде фахівець організації, яка має необхідні дозволи і досвід для проведення досліджень на предмет можливих поховань, і визначать, які лоти можна виставляти на земельний аукціон. 

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Полтава